2.1 Дракон, таємниці та їх рішення

Прокинувшись, поглянула у вікно. Сонце перекотило за південь. Арсена поруч вже небуло. Голова була важка. Біль замучив. В пам'яті виникло бабцине заклинання на зняття головного болю, тож довелося ним скористатися. Прошепотівши потрібні слівця таки відчула полегшення і вперше пораділа цьому. 

– Так от чому в мене не виходило цього раніше! Потрібно було аби проявилася магія!

Свідомість відразу підкинула й образ старої. Захотілося хутчіш знайти свого рятівника, аби дізнатися як там бабця, та для цього треба було хоч якось привести себе до ладу. Роззирнувшись, побачила непримітні двері в дальній частині кімнати, майже за ширмою. Стрибнувши з ліжка як дівчисько, поспішила туди.

Простора ванна, умивальник і... "витвір мистецтва". Невеличка деревяна полиця, на якій  ніяких тобі парфумів, баночок, скляночок чи їм подібних взагалі не було. Окрім шматка чоловічого мила, та рідини для миття волосся. Що ж, добре хоч вода з крана тече. Тепла. Останньою й обійшлася.

Приглушений стукіт за зачиненими дверима змусив спершу прислухатися, та свідомість враз освіжила пам'ять підказавши місце її перебування і дівчина миттю вискочила з ванни, щільно притисши за собою двері. Ще б пак,  адже зараз вона знаходиться у спальні самого Аттавіана, і більше схожа не на жертву нічних обставин, а на нічну гостю місцевого воєводи.

 В кімнаті так і не встигла знайти собі місце, двері в спальню відчинилися і в покої зайшла служниця її віку. Погляд тієї відразу ж вчепився в ліжко.

– Вас. Чекає Його Величність. – Відкарбувала перше слово дівчина, не зводячи з ложа ненависний погляд. Здавалося, ковдра запалає від іскор з її очей. Та різко крутнувшись на невисоких каблучках, служниця вилетіла з покоїв, на всю свою міць гримнувши дверми.

"Ну, ось... – Подумала, поглянувши й сама на прим'яту постіль, а потім і на власну сукенку, в якій спала. – Перший ворог вже є. Хоча, особисто я її чудово розумію."

Глянувши на себе у єдине в кімнаті велике дзеркало, що стояло осторонь тієї ж ширми, втупила очі у свою огидно зім'яту сукню. Одежина мала жахливий вигляд. З цим потрібно було щось зробити. Праска тут навряд чи знайдеться. Доведеться знову задіювати магію, тож прийнялася за закляття. Провівши рукою кілька разів по сукні з різних сторін все ще кривилася. Так, як це виходило у Ельни, в неї не вийшло. Що ж... Буде вже як є. Далі  прийнялася розплутувати пальцями власне волосся. Не хотілося перед повелителем постати у вигляді городнього опудала. А гребнем Аттавіан мабуть не користувався, раз атрибута ніде не було. Та й навіщо він чоловіку з коротким волоссям? Свій же — дома. 

Заплевши наспіх дві коси, переплела їх між собою і скріпила на потилиці єдиною шпилькою, яку завжди носила в кармані сукні. Поспіхом вскочила в свої черевички, які теж не одразу побачила біля ліжка й поспішила до Імператора. Бабця казала не можна гнівити володарів світу.

Виявляється, одразу за дверми її чекав слуга, який і провів до Його Високості.

Йдучи коридорамитой він буквально спопеляв її поглядом, від якого ставало не по собі. В голові вихором блукали думки, наспіх змінюючи одна одну. Чого її кликав імператор і що йому було потрібно? А головне, звідки знав де її шукати!? Хоча... останнє в цьому замку вже, мабуть, відомо кожному.  Адже вночі Арсен сам ніс її на руках до своєї спальні. І ношу його, впевнена, не бачили тільки сплячі та сліпі! Ох же ж... 

Анна подумки закотила під лоба очі, приречено зітхнувши.

По тому куди звернув слуга з головного коридору зрозуміла, що ведуть до кабінету. Вже будучи під дверима, прислухалася — з середини ні звуку. Закляття тиші? Чи магія шумопоглинання?

Стукнувши двічі у важкі двері, лакей пропустив дівчину всередину, міцно зачинивши їх слідом. 

Повелитель стояв біля вікна, дивлячись кудись крізь шибку. 

"Мабуть навіть вищий за Арсена." – Мимоволі вперше майнула думка в дівочій голівці. Біла сорочка з  розстібнутим верхнім гудзиком оголяла міцну шию та верхню частину рельєфних грудей притягуючи погляд. Дівчина поспішила відвести погляд, присівши в шанобливому поклоні. 

– Піднімися, Анно! – Дзвінкий привітний голос Її Величності долинув зі сторони каміну, змушуючи вирівняти спину.

– Ваша Високосте! – Губи самі розтягнулися в посмішці при вигляді високої леді. – Як ви себе почуваєте?

– Я почуваю себе добре, дякуючи леді Ельні. – Все так же посміхаючись відповіла вона, зав'язуючи на грудях стрічку-зав'язку в бант, і Анна лише зараз зрозуміла наскільки сильно поспішила до Імператора. Ну можна ж було приділити більше уваги своїм складкам на сукні, або скористатися купальньою Арсена на повну. Той все одно раніше вечері, мабуть що, не прийшов би. Так ні – побігла!

– ...Та сьогодні мова піде не про мене, а про тебе, дівчинко. – Говорила між тим Ліана, вже підводячись зі свого широкого крісла. Зі щасливою усмішкою в очах, неспішно підійшла до свого чоловіка, чмокнувши того в гладко поголену щоку.  – А я поки прогуляюся садом.

– Дякую, кохана. Будь обережна. – Торкнувшись пальцями волосся, він ніжно, наче підлесливе кошеня, погладив її по голівці чмокнувши у скроню, і відпустив зі своїх обіймів. 

Як тільки за імператрицею зачинилися двері, він повернувся обличчям до дівчини. Його погляд в долю секунди змінився з привітного на суворе, а погляд став надто проникливим. Здавалося, він дивиться не на неї, а в саму душу.

В кабінеті стало тісно й незатишно.