1.7

Анна відкрила свої долоні і з них чарівним світлим полум'ям заіскрилася сира магія. Бабця задоволено кивнула, підтримуючи її руки своїми теплими старечими шорохуватими долонями. Очі бабці засвітилися від щастя.

– Подивись-но, яка ти сильна! Навчись володіти цим даром і ти будеш найсильніша з нас! Запамятай ще: твоє друге дитя буде сильний емпат, зможе приборкати самого амбрі – дракона! Не вірте жодній живій істоті і всі негаразди обходитимуть вас стороною! Твоя друга іпостась – Сова! Все, що я тобі зараз сказала маєш право знати лише ти! Запам'ятай, навіть Арсен не повинен знати цього! Після першого перетворення тебе не відчує жодна відьма світу! – Відкарбувала останнє щаслива Ельна.

– А звідки... Сова? – Спитала спантеличено. 

– Твої очі підказали – Лагідно посміхнулася стара. – Батьки сутність не прив'язують. Її обираєш ти коли народжуєшся та про неї нікому не відомо, доки не досягаєш повноліття!

Дівчина швидко глянула у люстерко, яке їй колись в дитинстві подарувала мама. Звідти на Анну дивилася вона сама, тільки уже не світло-карими, а яскраво медовими очима. Вона знову повернулася до родички, але та вже поглядала у шибку.

– Аууу! – Почулося десь далеко для бабці, проте зовсім близько для Анни. Юна магиня вмить згубила всю свою зібраність та спокій. Її наче хтось трусанув, підлога похитнулася і вона, втративши рівновагу, мимохіть вхопилася за рукав бабуні. У голові різко загуло, потім різко стало тихо, а в очах спалахнули досі відсутні вогняні іскри.  Та зараз вона себе не бачила, лише відчувала зміни в тілі. Присутність легкого болю в м'язах та кістках підказував що  перевтілюється.

– Анно! – Дійшло до свідомості власне ім'я й вона поглянула в сторону звідки його чула. Перед очима все дуже швидко рухалося та було в жовто-гарячих кольорах в суміші з червоним. Нарешті сфокусувався зір і дівчина побачила очі бабусі в іншому кольорі, вони були не темно-карі, якими звикла бачити їх щодня, а сині. До того ж, ще й надто близько, наче та стояла впритул до неї. Анна відсахнулася і перед нею знову все поплило.

– Анно, дивися на мене!.. Як же це невчасно... –Додала пошепки стара направивши на онуку свою долоню з білим сяйвом. Вона трималася з останніх сил.  – В тобі прокинувся птах! Не пручайся йому! Дозволь йому бачити собі подібних і все, що він хоче! Я зараз тебе підтримую своєю магією, відпусти свідомість, бо в мене замало сили дівчинко... ти набагато сильніша за мене... Відчуй в собі другу сутність! Довірся їй!.. - Голос бабці вже не просто звучав, здавалося, він був зітканий з повітря.

Довелося на кілька секунд прикрити очі, глибоко вдихнути та прислухатися до себе самої.   Всередині відчула щось нове, цікаве. "У-гу!" – Пронеслося в голові вдоволене пірнатої. Якусь мить буревію не чула. Тремтячої підлоги ніби й не було. Різко схиливши голову набік, піймала поглядом стомлену посмішку старої, яка повільно прибирала свою магію. До всіх присутніх кольорів додалися більш насичені та яскраві тіні, розглядати їх було доволі цікаво.

– Подивися у вікно! – Знову почула команду старої, але вже в голові, й різко повернула до вікна. – Що зараз бачиш? 

Кліпнувши кілька разів поспіль, аби зір відновився та заново сфокусувався, глянула у шибку вікна. Паркану та груші видко не було, бачила тільки ліс та вовка розміром з доброго породистого жеребця, котрий дивився так, ніби  розглядав її саму. А позаду перевертня...

– Арсен! – Вигукнула радісно.

Проте постать вояки і вовка різко почали віддалятися. Дівчина зрозуміла, що обертається в людську іпостась.

– Біжи до нього! Я намагатимуся втримати невидимість над тобою, але біжи щодуху!

–Дякую вам, ба! – Анна взяла стареньку за руки і міцно притисла до своєї щоки. – Та як же Ви? – Усвідомила нарешті, що та не збирається покидати свою халупу.

Ельна лише махнула рукою, байдуже всміхаючись у відповідь. Дівча ж, навіть не помітило, що шибки давно були тріснуті, а двері от-от вирве з завісами. 

–  Я скористаюся замовлянням відводу очей. 

За вікном чувся лай Вовків. Було зрозуміло, що вони поруч. Часу на роздуми перевтілюватись чи ні не залишалося. Чомусь було знання, що приборкає свою Сову. Заплющивши очі, Анна подумки покликавши свого птаха. Почула його "угу", приємну легкість в середині тіла, а в наступну мить дозволила собі впасти, але натомість відірвалася від підлоги і злетіла під стелю. 

Невміло потріпавши крильми, на перший погляд звичайне совеня всілося на плече бабці. Позаглядало в старечі очі і пурхнуло до виходу, а там в, уже вирвані хвилею ненависного вітру, двері. Та здійнятися надто високо не змогла через той же вітрюган і сильне задимлення. Дим одразу почав виїдати очі і проникати глибоко в легені. Совеня почало втрачати свідомість.

"Тримайся маленька! Будь сильнішою!" –Ввірвався бабусин голос крізь шепотіння інших, невідомих жіночих голосів. Останніх було надто багато і Анна не могла вловити їх суть. Вона раптом відчула сильний больовий поштовх в бік. Гарчання в обличчя змусило розплющити очі. Різко хапнувши потік холодного повітря ніби прокинулася. Перед нею скалився величезний чорний Вовк, який дивився на неї вбивчим поглядом.

"Підіймайся негайно! – Прогуркотів в голові чоловічий голос. – Ну ж бо! Вставай зараз же!!!" –Наказував з такою злобою, що ослухатися не змогла. Безсило перевернувшись на живіт, зрозуміла, що сама вже за хутором, а попереду половина шляху до лісу над яким простяглося безхмаре зоряне небо. 

Не витрачаючи часу на особисті думки, почала шепотіти замовляння на відворот очей, а за ним і блудного сліду. Багато часу це не зайняло, але їдка чорна кіптява сунулася в їх, з вовком, сторону швидко. Звір, клацнувши зубами біля поли її сукні, присів на передні лапи, щоб вочевидь накинутися на згусток нечисті.

 "Вона відчула тебе!" – Почула в голові. Анна це вже зрозуміла. Піднявшись на ноги, бігом кинулася в сторону лісу.

Дивно, та землі під ногами не відчувала. Вона немов би летіла без крил. В якусь мить з'явилося відчуття, ніби пройшла крізь невидимий бар'єр – біг став звичайним, а ноги знову торкалися ґрунту. Раптово шлях перекрив собою чоловік і сильним поштовхом руки відкинув її всторону, затуляючи власною спиною. Від неочікуваності цього похитнулася, ноги не втримали у вертикальному положенні, в голові виникло заморочення і вона впала. Невідомі голоси в голові зникли, а їх місце зайняла різка біль. Анна зрозуміла, що почала втрачати свідомість. Заплющивши очі, дозволила собі зануритися в глуху темряву...