1.6

 В кінці хутору Анну зацікавила хлоп'яча постать, що пригнулася біля старого розлогого бузку. Підкравшись з-заду, вона голосно кашлянула, і парубок вкляк на місці.

– А що ти тут робиш? Від кого ховаєшся? – Змовницьким тоном, якось навіть по-дитячому, запитала хлопчину. Той миттю повернувся до неї обличчям.

– Нанька! Налякала мене, аж ноги потерпли... – Прошепотів той полегшено видихнувши і опустившись на вологу траву. – Ішла б ти краще до дому, а не вешталася хутором. – Буркнув собі під ніс, як стара баба. – Неспокійно на часі в лісі. І тут он... – Махнув головою в сторону хатини за якою спостерігав, – щось коїться. Димом чути. От знову... Чуєш? - Принюхався.

– Чую. Дивно. – Анна підсіла до хлопця ближче, наче кущ готовий був їх вкрити від усяких негараздів. – А мене ось бабця спровадила знову в Замок. Вже вдруге за сьогодні. Вашому кухарю трави занести. – Стомлено пролепетала.

– Так він мене за цим і прислав до вас. 

– Так ти зараз йдеш в Замок, Юго? – Зраділа попутному дівчина.

– Так. Треба йти, поки сонце не сіло, бо ну його... Повертатись пізно – страшно якось.

– Я з тобою. – Рішуче усміхнулася і вмить підвелася.

– Ні, Анно! – Категорично заперечив той все ще шепотом. – Не сьогодні і не зараз! Сонце Низько. В лісі темно. А всі кажуть, що Відьма знову з'явилася! Шукає когось. Я сам побіжу. А ти себе не підставляй. Ти дівчина, молода, та ще й травниця! Мабуть і силу яку маєш, а тій тільки такі й треба. Морок її забери. – Вилаявся хлопець. В очах його дійсно гуляв страх. – За інших обставин я б із радістю тебе провів, а так... Я не хочу бути винним, якщо з тобою по дорозі щось станеться. Давай сюди ті клунки і гайда до дому! Передай бабі Ельні велике дякую від кухаря! – З цими словами він майже висмикнув з рук дівчини зілля і рушив в сторону Замку.

Анна не стала чекати поки той зникне з поля зору. Він дійсно налякав її своїми підозрами Відьми. Ці пів милі до лісу хлопець подолає швидше за неї, а там ще пів милі лісом і третина милі від згину шляху до Замку. Так вона ділила дорогу до фортеці. Розвернувшись, зовсім не понуро дівчина направилася до дому.

Застала вона стареньку навколішках у молитві святій Праматері. Не стала тривожити і почала перебирати сухе зілля за столом. Прислухавшись до слів старої, з подивом відмітила, що таких звернень вона не знає. Коли Ельна випросталася Анна прийнялася розпитувати про почуті рядки з молитви.

- Це не проста молитва, Анно. Це заклинання від Зла та всякої Нечистої в темну пору доби. Сідай ближче, навчу. – Стара була якась аж надто збуджена. Її хвилювання передалося з киснем. Тож та послушно підсіла ближче, все ще не зупиняючись перебирати різнотрав'я. 

– Ти гаряча! В тебе щось болить? – Торкнувшись руки онуки, з тривогою в очах пильно зазирнула в очі бабця. 

– Та ні. Все наче добре. Так, голова трішки запаморочилася...– Відмахнулася Анна. - Я в хуторі Юго зустріла, він був біля покинутої хатини, за чимось спостерігав, там навіть їдкий дим чути було. Він сказав, щоб я поверталася до дому, бо в лісі зараз неспокійно і, що всі говорять про Відьмин час... 

На якийсь недовгий час дівча задумалося, а Ельна невдоволено закректала. 

 – Це ж що, знову хтось постраждає, так? Як тоді, три весни тому? – Тепер вже не на жарт злякалася й Анна. Округлені оченята стрибали з місця на місце не в змозі знайти свою ціль. Тоді хоч і була дитиною, та добре пам'ятала розмови інших, як знайшли одну зі служниць Її Величності в лісі без свідомості. Лише один Арсен і зміг її звідти винести. Перевертні ж, не змогли й близько підійти до місця зі знайдою.

Стара Ельна важко зітхнула, вмостившись зручніше біля онуки на лаві. Вона старанно почала підбирати слова у подальшій своїй розповіді.

– Тоді, дівчинко моя, були інші часи. Тоді Відьма хотіла бути сильною і шукала невинність. Зараз же вона набагато сильніша ніж була і шукає не просто невинну духом, а і тілом. А ще їй потрібна сира магія, якою вона прагне володіти... Але я не дозволю цьому статися.

– Ммм... – Скривилася Анна. Біль ставав вагомішим всяких повчань. Зажмурившись, помасажувала свої скроні.

– Зараз, моя маленька. Зараз все пройде. Не болітиме. – З цими словами стара побігла до печі і заходилася варити зілля від звичайного головного болю.

Через чверть години гарячий напій з насиченим м'ятним ароматом був уже в руках дівчини. Вмостившись зручніше на осліні під вікном з горнятком в руках, Анна замилувалася заходом сонця, коли її зір випадково вловив золотаву димку в декількох місцях над лісом.

– Ой, що це, ба? – Тицьнула пальцем в шибку.

– Де? Я нічого не бачу. – Мовила стара, підійшовши ближче. – Мабуть сліпа вже зовсім стала...

– Там!.. В тому кінці лісу, де молодий дуб, видно золотаву димку... – Усміхнулася мрійливо.  – Сьогодні красивий захід. Кольори такі яскраві, ніби хто червоною фарбою провів над зеленими верхівками... Мабуть в сонячних променях так видніється дим від багаття. Цікаво, а он там, теж такий же... і он там де починається сосна....

– Не дивися туди, Анно. – Наказовим тоном обірвала мрійницю стара, забідкавшись по світлиці та розкидаючи своє зілля по кутках. – Ох, не до добра це.... Ох не добре... Сподіваюся тільки на захист Богині, та кмітливість Арсена. Анно, вчи зараз же заклинання для відводу очей проти нечисті. Повторюй за мною... – І вона знову почала диктувати своє замовляння.

Через годину сонце зовсім сховалося за ліс, і все навколо покрилося сутінками. Дві жінки так і сиділи пліч о пліч. Одна навчала, друга вивчала. Про те, що голова розболілася ще дужче, Анна не наважилася сказати старій. Хай думає, що трави допомогли. Коли ж пройшла ще година часу, стара, глягувши крадькома крізь шибку вікна, про себе відмітила, що місяць на небі занадто тьмяний, а вітерець легко тріпоче листям старої груші. Стара піднялася. Запалила три свічки в різних кутках світлиці. Вона помітно нервувала, старечі  руки трусилися, як і губи.