1.5

Бабця поралася біля печі, коли у кухню влетіла щаслива внучка.

– Ох, Анно... Я ж тебе просила, щоб ти залишилася сьогодні у фортеці.- Бурчала стара.-  Непослухала мене... – Додала вже зовсім тихо.

 – Арсен ще не далеко пішов? Наздожени його та занесіть кухару трави. І ще Імператриці чебрець забула сьогодні покласти. Візьми он там, я вже відставила.

– Ох, Праматір поможи! – Взмолилася невдоволено дівчина. – Щось ви, бабцю, останнім часом багато чого забувати стали... Ну, от що він про мене подумає?! – Вигукнула Анна дивлячись на стару. – Що я бігаю за ним!?

Не те щоб не хотіла допомогти, просто боялася здатися йому легковажною. Знала, що справжнім чоловікам подобаються стримані жінки. Ввічливі та чуйні, добросердні. А бігати за чоловіками означало накликати лише осуду і не лише хуторян, а, не приведи Праматір, ще й його вояк, а ті гарно висміяти вміють, що й не обберешся.

– Ага, бігаєш.... Швидше, що тікаєш! Біжи, кажу, поки ще не вечір.

– Та він вже до лісу, мабуть, дійшов! – Скоріше вагалася ніж обурилася дівчина. – Дайте хоч юшки сьорбну! З ранку бігаю як білка, сил вже не має на ногах стояти, а ви все щось забуваєте... – Докірливо глипнула на стару. 

Наливши у миску грибну юшку і взявши шмат пирога, неквапливо почала їсти, а бабця раз по раз зиркала у вікно, наче когось чекала.

– Ба! Ви коли-небудь кохали? – Вирішила змінити тему Анна.

– Кохала, дорога моя, кохала. – Якось винувато опустила очі стара.

– Ви ніколи не розповідали про своє кохання. – З  милою посмішкою все далі маневрувала дівка.

– Я понад десять років жила при дворі Ясновельможного Ергеля. Батька, теперішнього юного Графа Еміля, правителя західних земель. Я була молода, а мій суджений був такий же вояка, як твій Арсен, хоч віком старший за мене... – Бабця почала свою розповідь, за якою втратила лік часу... – ...Твоя мати – це все, що в мене було. Не змогла я втримати її на цьому світі. 

–Не плачте... - Анна обійняла стареньку за плечі. Змахнула з її щоки сльозу, тихо втікаючи словами. – Ви не винні. То все обставини... Ви мені її замінили. Я завжди пам'ятатиму маму такою, якою вона була: усміхненою і щасливою. А саму я вас ніколи не залишу, хай там що! Хай навіть заміж звуть! Без вас, не піду! – Навмисне надула пухлі губки.

Ці слова і повернули стару Ельну в реальність. Вона різко відсторонила від себе внучку.

– Ти не повинна нехтувати своєю долею в користь немічної старої! – Відкарбувала останні слова бабця. – Твоє життя лише починається і буде воно прекрасним і щасливим, а я вже прожила своє Анно. Ти маєш піти звідси поки сонце на небі, бо інакше можеш втратити себе! В тобі тече магія роду твого! Ти є останньою!  Якщо ти зараз же не покинеш цюю халупу, то... - Стара гнівно тупнула ногою, як капризне дитя.

– Ба! Знову ви за своє! Ну, яка з мене магічка? Я така ж травниця як і ви, і ні краплі більше! В мене он навіть замовляння від недуги не спрацьовують, а все решта й годі! – Відмахнулася сміючись.

- Скоро, дуже скоро ти відчуєш свою силу! Якщо зараз же візьмеш ось це, – бабка взяла в'язі з травами і потрусила їх перед очима онуки, – і підеш в Замок! Залишись там на три доби! За інших обставин я б тебе не посилала!.. У кухаря переночуй! Скажи, я просила. Він не відмовить. Допоможеш йому на кухні, про трави розповіси.... – Лепетала стара Ельна випроваджуючи внучку з дверей світлиці.

Взявши три невеликі в'язі, Анна вже зовсім без ентузіазму вийшла у двір. Роззирнувшись, чи бува ніхто не йде в сторону фортеці, рушила єдиною ґрунтовою дорогою до лісу...