0.1

ПРОЛОГ

Глибока ніч вкутала темним покривалом вершини високих північних гір. Навіть світило з низького неба ледь торкалося снігів своїм срібним сяйвом, ніби боялося потривожити спокій, що оселився тут з появою світла на континенті. Міріади зір сполошено перешіптувалися мерехтінням, потопаючи в глибі чорного неба, зрідка зникаючи з місця, залишаючи лише тонку доріжку за собою.

Висока жіноча постать зявилася раптово. Нізвідки. Здавалося, виткалася з густої тіні ночі. Крок від урвища і наст тріснув. З її рук, крихітна тінь тьмяним блиском впала під ноги, а з вуст  посипалися шепітом слова древніх заклинань.

Кожне слово розсікало простір, голос посилювався поки луною не здійнявся ввись і тиша не прийшла в рух, здійнявши навколо неї смерч. Негода розросталася, доки звучали слова темної гості. А коли вона змовкла, голосний тріск роздався просто під її ногами.

Останнє слово зависло в повітрі важкою силою, а за мить вдарило громом - брила насту, разом з частиною скелі зрушила з місця, оголивши перехід в інший вимір. Нечисть вже чекала, світячи червоним полумям своїх очей, крізь тонку перепону магії, на постать відьми. 

-Ха. Справу зроблено. Побачимо, як ти тепер все владнаєш. Ссаян! - Зло прошепотіла задоволена темна красуня і зникла з очей демонів, залишивши по собі аромат магії пітьми.

1.1 Зстріч, обставини.

За 20 років о подій в пролозі

НІАС

Невеликий загін із п'ятнадцяти дужих вояк, ніби виповз з лісу, й неспішно рухався по прямій до Замкової фортеці Ніас, яка розташовувалась на північно-західному кордоні імперії. 

Висота бастіону вразила б кожного, а блиск світлого каменю, з я кого був збудований, засліплював та водночас відлякував. Навколо й мав би бути рів, та він давно був засиплений землею, яка вже й поросла травою, утворивши розлогу долину. Шлях від важкої дебелої брами вів у густі зарослі, з яких і виїхали вершники.

Минувши останній згин шляху, воїни з голосними вигуками та жартами наближалися до її західних воріт. 

– Арсене! Дозволь ноги розім'яти по зеленій молодій некошеній!? – Гукнув хтось із хлопців позаду.

– Нам все одно ще цілу годину до аудієнції у Імператора. – Підтримав того інший вояка.

Один із них призупинив свого коня, і махнув рукою, даючи згоду.

– От і добре. – Пробасив ближній воїн. З виду найстарший за віком. - Вмієш ти чути своє військо Арсене. Хай Богиня дасть тобі довгих років життя і міцного здоров'я.

– Дякую Руне. – Озвався Арсен високий, дужий парубок з білобрисим чубом.

 Арсена виділяв лише плащ яскраво синього кольору з тонкою срібною вишивкою біля шиї. На правому передпліччі його, як і в решти воїнів, красувався герб Імперії у вигляді золотого дракона в польоті з відкритою пащею. 

Воїни спішилися. Деякі з них оголили мечі, скинули з себе плащі і почали мірятися силою, наче до цього не намахалися. Хтось дістав із сумки нехитру їжу та вже пригощав товаришів, деякі з них просто повлягалися на сиру весняну землю, замріяно дивлячись в небесну вись. День був сонячний, по-весняному теплий. Око радувала молода яскрава зелень, вухо вловлювало лемент птахів і ніщо не передвіщало ніякої біди. Ніби сама тиша і мир володарювали цими землями.

Спрямувавши погляд в сторону опущених воріт, Арсен думав про щось своє, як аптом зір його натрапив на знайому дівчачу постать. Серце в грудях так і скочило.  Його очима вона не вийшла – виплила в світ, мов та зірка серед ясного неба. Світла довга коса вилася змійкою за спиною, а всього на мить повернуте її обличчя прикувало погляди молодих вояк. 

Провівши красуню замріяним поглядом до густого лісу, Арсен мимоволі потягнувся за черговою травинкою. Він мріяв про неї ще з минулого літа, коли вперше випадково зустрілися їх погляди. Її медові очі неможливо було забути, а мелодійний голос снився парубку щоночі. Ех, був би він зараз не зі своїми вояками, та якби не потрібно було ще й до Правителя, він би обов'язково скористався цією нагодою. Ліс не для молодих дівчат, а дорога до хутора прямує саме через нього.

- Арсене. - Вирвав з мрій басистий голос Руна.

-Гм?

 - Я б з глузду вже з'їхав. 

Проте Арсен вирішив цього не чути. Хоча для себе вже остаточно вирішив підійти до дівчини, як тільки та явиться до фортеці. 

...

Ніч промайнула швидко, мовби й не панувала зовсім. Ранок сповістив про себе далеким зойком сойки і тихим променем сонця, що щупав вологу землю. А день і зовсім заспівав веселими трелями горобців та інших пірнатих. Тільки ворон зрідка подавав про себе знати з північної сторони лісу.

Воєвода нешпішно крокував двором до казарм, обдаровуючи молодих красунь байдужим поглядом. В замку було багато молодих служниць та жодна з дівчат йому не те щоб не подобалася, а просто не чіпляли навіть поглядом, чого не скажеш про безмагічну дівчину з хутора...

-Арсене! -  Рун наближався зі сторони воріт. - А чи правда, що імператор сьогодні відбуває в столицю?

-Не знаю, Руне. Якщо і відбуде, то порталом. А може й в подобі дракона пролетиться своїми володіннями. А що?

-Щось голос крука мені не до вподоби. Може чкурнути, провірити?

-Як знаєш, та народ передчасно не тривож. 

-Умгу. - Кивнув здоровань. - І ще... - Він опустив погляд, ніби діло справи не стосується. - Там... Анна, з бабцею своєю, до Її Величності пішла.

-То й що?

-Та то я так. Аби ти ґав не ловив. - Кинув в півусмішці Рун, та повернув назад до височенних воріт бастіону. Важка хода здорованя, на перший погляд здалася б лінивою, обличчя – безтурботним, та Арсен добре знав цього хижака — він перетворився в слух. Перевертень, словом. 

Озброївшись рішучістю і наспіх зірваним букетиком весняних первоцвітів, які нарвав попід фортечною стіною в невеликому місцевому садку, прямував коридорами Замку до покоїв Імператриці Ліани.

Як тільки двері опочивальні Її Величності прочинилися, воєвода узрів свою красуню.