РОЗДІЛ IV Ярослав

І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова.

«Повість временних літ»
 

В кінці липня 1050 року Ярослав скликав віче, або збори міщан, щоб обговорити створення книжкових майстерень - скрипторіїв, у яких переписувалися церковні книжки, трактати з історії, філософії, права та природничих наук, а також розподіл посад у державі. Під кінець зборів князь був виснажений через палкі суперечки між київською купецькою знаттю. Але посади були розподілені, створення скрипторїв підтримано, тому Ярослав відчував в душі задоволення. Після зборів князь Київської Русі стояв та дивився у вікно, згадуючи події недавніх часів.

Після смерті батька Ярослава, князя Володимира Великого, між його синами почалася кровопролитна війна за владу, під час якої в якій загинули Борис і Гліб. У 1019 р. у битві на річці Альті Ярослав переміг пасинка Володимира Святополка, прозваного за вбивство братів Окаянним. Пізніше у 1026 році Ярослав уклав угоду з братом Мстиславом, за якою вони розділили по Дніпру Південну Русь. Ярослав отримав Правобережжя з Києвом, Мстислав же- Лівобережжя з Черніговом. У 1036 р. останній помирає. Ярослав зробився самовладцем Київської землі, оскільки в Мстислава не було спадкоємців.

Ярослав ще підлітком мріяв розбудувати Київ, тому якось після смерті батька він сказав на зборах:

- Пропоную розпочати будівництво Града великого. Заложимо Золоті ворота-головну браму Києва, потім церкву на них, кам'яну, Благовіщення святої Богородиці. Таким чином через ці ворота до Києва приходитимуть благі вісті. Також побудуємо Софійський собор, Георгіївський та Ірининський монастирі.

Сказано - зроблено. І ось вже Софія Київська виблискує золотавими куполами, а через Золоті ворота в’їзджають до Києва гості.

Через декілька днів після зборів князь київський Ярослав, названий у народі Мудрим, сидів у своїй бібліотеці у великому шкіряному кріслі за дубовим столом біля вікна та дописував збірник «Найдавніша правда» - звід руських законів. У його статтях йшлося про покарання за побиття до крові чи синців, за вбивство, за вчинене каліцтво, виривання бороди й вусів, їзду на чужому коні, псування майна тощо. Князь Руської землі саме дописував про покарання за переховування чужого холопа. За вищеперераховані злочини передбачались здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту. Гроші, що сплачувалися на користь князя, називалися вірами, якщо ж на користь потерпілого чи його родичів, то головщинами. Тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. З-поміж мір покарання не було й смертної кари.

Приміщення бібліотеки було великим, з безліччю книжкових полиць, зверху донизу заставленими різноманітними книжками у шкіряних обкладинках. Раптом у двері постукали, а потім вони відчинилися і зайшла служниця Віста.

- Князю, до Вас прибули посланці з Королівства Франції.

- Гммм,- здивовано промовив Ярослав.- Дякую, Вісто. Зустріч проведемо в Софіїї Київській. Перекажі моїй дружині Інгігерді, що я прошу її приєднатися до мене. Чекаю на неї тут. Також звели запрягати коней та підготувати для княгині транспорт.

- Добре, князю. Я передам Ваші слова княгині. Все буде зроблено,- сказала служниця, вклонившись, а потім зникла за дверима.

Чекаючи на дружину, князь вирішив зібратись з думками. Колись посланці з Королівства Франції вже приїзджали до нього просити руки його доньки Анни. Та тоді він відмовив.

«Подивимось з цим на цей раз вони приїхали, сподіваюсь, що з благими вістями»,- подумав князь Ярослав Мудрий.

Слід зазначити, що Королівство Франції тоді було менш розвинене, ніж Київська Русь, яка була саме в розквіті завдяки Ярославу Мудрому. Король Генріх I не вмів читати й писати, як і інші європейські правителі. Зате постійно воював. Через це казна була не дуже повною, а саме королівство передувало в занепаді. Сам же Ярослав Мудрий намагався не воювати, проте до недавна Руська земля, зокрема Київ, стаждали від навали печенігів. Щодо зовнішньої політики, то київський князь намагався підтримувати дипломатичні стосунки з Візантією, Англією, Польщею, Угорщиною, Королівством Франції тощо. Гарні стосунки у Русі склалися зі Швецією, адже друга дружина Ярослава Володимировича була шведською принцесою Інгігердою.

Анна ж була розумною дівчиною з серйозним підходом до життя, то перевагу всьому цьому вона віддавала книгам. Разом з братами та сестрами, вона отримала хорошу освіту. Приватні вчителі навчили її граматики, математики, історії, латини і грецької мови, тому дівчина любила читати. А нещодавно при Софії Київській була заснована бібліотека, і тепер книжок для навчання було вдосталь. Князь Ярослав робив все, щоб жителі Русі навчалися грамоти. Про вроду, розум і добре серце князівни ширились чутки по всій Європі.

І ось нарешті, хвилин через 20, до бібліотеки зайшла княгиня Інгігерда, яка після хрещення отримала ім’я Ірина. Разом князем вони вийшли з будинку, Ярослав допоміг княгині сісти до закритого воза на колесах, сам же сів на коня, і вони рушили в бік Софії Київської. Прибувши туди, князь Ярослав Мудрий наказав слузі запускати посланців з Королівства Франції до зали.

Чекаючи на гостей, князь з княгинею гордовито сиділи на троні. Ярослав був вдягнений у довгу сорочку, підперезану шовковим ременем, з червоною вишивкою навколо горловини. Під сорочкою були вдягнені полотняні штани-порти. Зверху ж всього цього були свита, туніка та плащ (корзно). Одяг був пошитий з дорогих тканин, що привозились з самої Візантії. На ногах в Ярослава були взуті чорні шкіряні чоботи, оздоблені візернуками, на голові - шапка, по краях оброблена хутром бобра. На руці в князя виблискував коштовний перстень з рубіном.