РОЗДІЛ III Квітка кохання

                                                                                          Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали,

                                                                                          То ми її русу косу заплітали.

                                                                                          Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо,

                                                                                          Ми ж її русу косу розплетемо

                                                                                          купальська пісня
 

Була майже середина літа 1050-го року. Після русального тижня**** в ніч на Купала Анна з сестрою Єлизаветою та подругою Анастасією, донькою боярина Ростислава, вирішили сходити до Лісового озера, що було під Києвом, та поворожити. За легендами, на свято Купала***** на землю сходить вогонь, завдяки якому й відбувається купальська містика. В цю ніч молодь шукає цвіт папороті. Існує повір’я, що вона розквітає лише найкоротшої ночі на Купайла.

Напередодні Купайла чоловіки та жінки ходили у ліси, на болота та назбирали зілля, накопали коренів, потім приготували з них ритуальні напої. Сьогодні ж ввечері розпочалось насичене танцями і піснями нічне гуляння. Спочатку поставили купальське деревце, навколо якого водили танки і співали пісні, далі розпалили вогнище, через яке згодом почали стрибати поодинці чи парами, потім розірвали деревце та спалили опудало Купайла, яке теж було вбране в одіж і зелень.

І ось настав час ворожіння біля води. Дівчата прийшли до озера, коли було вже майже поночі. Із готовими гарними вінками з ромашок, полину, звіробою та материнки. Пускали на воду за стародавнім звичаєм. Старші люди кажуть, що вінок припливе до берега майбутнього нареченого.

Хто з дівчат не захотів пускати вінок - залишився на головній площі селища водити танок, запалювали багаття, співати і далі пісень та готувалися до основної частини дійства - пошук цвіту папороті.

Анна теж пустила вінок. Він поплив за течією, не приставши до жодного з берегів. «Дивно. Що б це мало означати?»- подумала Анна.

- Значить, що або заміж не вийдеш, або нема тут того берега, де живе твій наречений,- промовила котрась з дівчат, помітивши зажурене обличчя князівни.

- Дякую,- промовила Анна до несподіваної помічниці.

- Не журись, сестро,- промовила її сестра Єлизавета, почувши цю розмову.- Все в наших руках, пам'ятай про це завжди.

- Єлизавето! Анно!- підбігла до них подружка Анастасія.- Ходімо стрибати через вогнище.

Сестри погодились, і дівчата, весело перемовляючись, пішли назад на площу селища, де горіло велике багаття.

- А, ось ти де!- промовив Добромир до Анни, підходячи до неї.- А я тебе всюди шукаю!

- Ось, вирішала свою долю взнати,- пожартувала Анна.

- Якось ти не дуже весело це сказала.

- Та тому що дивно якось-вінок не пристав до жодного берега, а поплив собі далі.

- Хмм… - задумливо промовив хлопець. Не переймайся, я взагалі у все це не дуже вірю. Ходімо краще прогуляємось.

- А ходімо!

І вони рушили в протилежний від площі бік.

Вдалині палало вогнище, чувся дзвінкий сміх дівчат, що стрибали через вогнище разом з хлопцями, але Анна та Добромир нічого цього не помічали. Вони бачили та чули лише один одного. Хлопець і дівчина стояли притулившись одне до одного та насолоджувались цим моментом.

- Ти знаєш, я...- промовили вони в один голос та розсміялися.

- Кажи ти,- промовив Добромир.- Ти ж все таки дівчина.

- Ні ти,- попрохала Анна.- Добромирчику, ну, будь ласка.

- Добре,- здався хлопець.- Анно, я такий радий, що ти в мене є. Я кохаю тебе!- тихо сказав він, трохи хвилюючись, а потім простягнув руку та зірвав квітку дикої троянди з куща, що ріс поруч. Після цього Добромир простягнув її дівчині зі словами:

- Це тобі!

- Ой, дякую, Добромире,- з теплотою в голосі промовила Анна, беручи до рук рожеву квітку.- Який приємний аромат! Я теж тебе кохаю.

- Вона нагадує мені тебе, - вів далі хлопець.- Така ж красива, ніжна і…з шипами.

- Оце діждалась комплімента, - грайливо сказала Анна.- Ой, здається мене кличуть,- раптом промовила вона, зачувши голоси Анастасії та Єлизавети неподалік, які її звали.

- Добре, тоді ходімо,- сумно зітхнув хлопець, і вони рушили в той бік.

**** Русальний тиждень - тиждень після Трійці, вважалось, що в цей період по землі ходять русалки. Відзначався з понеділка по четвер. У перший по Трійці четвер русалки святкують свій Великдень. По закінченні тижня після Трійці русалок урочисто виряджали із села. Троїцькі обряди мали додавати здоров'я людині й родючості полю, вберегти дім від зла. Вважалося, що русалки опікали поля, ліси і води (взято з джерел інтернету)

***** Купа́ло, Купа́йло - бог літнього сонця, покровитель шлюбу, кохання, продовження роду в уявленнях слов'ян. Походить від слова «купа» — поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищення (пор. також слово купатися) (взято з джерел інтернету)