Розділ VIII На волосинці від смерті

17 травня 1051 року,
резиденція короля Генріха I


Вінчання та церемонія коронації Анни мали відбутись в церкві Святого Хреста в Реймсі вже 19 травня, а корону так і не було знайдено. Тібо Широкий та його спільники в один голос заявляли, що не брали корону, і їм повірили. То куди ж могла подітись золота корона королеви? І хто доклав руку до цієї ганебної справи? Поки що були одні запитання та жодної відповіді.
Таємна поліція за наказом короля і досі вела пошуки, але поки що безрезультатно.
Анна була у відчаї, вже була середина травня, наближався час коронації, а корону так і не знайшли. Добре, що Клеменс і Пенелопа були поряд і всіляко підтримували Анну. Клеменс навіть подарувала Анні брошку у вигляді троянди, яку Анна носила тепер, не знімаючи, адже це був справжній витвір мистецтва- брошка була дуже витончена та зроблена зі смаком.
Анна присіла, бо щось вже вкотре за день в неї паморочилась голова, а потім раптово зомліла.  Пенелопа, що саме була поруч скрикнула, а потім побігла за двірцевим лікарем. Повернулась Пенні дуже швидко разом з лікарем месьє П'єр Гарньє.
Оглянувши Анну, той зробив припущення, що її отруїли. Він попросив служницю роздягнути хвору, щоб провести огляд.
Оглянувши непритомну Анну, той зробив припущення, що її отруїли. Подумавши, він підійшов до одягу Анни, який з неї зняли та наказав забрати його разом з брошкою до себе у лабораторію для дослідження- можливо саме одяг чи прикраса і були причиною непритомності Анни.
Раптом повіки у майбутньої королеви розплющились і вона слабким голосом запитала:
- Де я? Що зі мною сталось?
- Ви втратили свідомість, ймовірно через отруєння,- відповів їй месьє Гарньє.- Зараз я дам вам ліки- антидот.
- Коли ж це все скінчиться?- запитала Анна більше в самої себе, ніж у присуиніх.
- Я вже передав інформацію двірцевій поліції. Будемо сподіватись, що вони знайдуть винного.
- Дякую вам, месьє Гарньє,- тихо промовила Анна.
- Як давно у вас ця брошка?- поцікавився лікар в майбутньої королеви.
- Нещодавно мені її подарувала Клеменс, родичка мого майбутнього чоловіка короля Генріха I.
- Я забираю ваш одяг і брошку для дослідження на предмет отрути,- повідомив Анні лікар.
- Ви думаєте, що...це Клеменс?- запитала здивовано дівчина.
- На жаль, все може бути, брошки, сережки, каблучки часто бувають отруюють, щоб когось занапастити.
- Так, це правда. Я теж таке чула,- погодилась Анна, все ще перебуваючи в шоці від припущень лікаря. Але вона визнавала, що його слова сожуть виявитись  гіркою істиною.
- Добре, відпочивайте, вам потрібно набиратись сил. Я вже піду. До побачення!- промовив лікар.
- До побачення, месьє Гарньє.- І дякую вам!
- Дякую, але найбільшої подяки, заслуговує Пенелопа- якби не вона, хтозна, що б і було з вами,- промовив лікар.
- Дякую, Пенні,- промовила Анна, повернувшись до дівчини та усміхаючись.
- Швидкого вам одужання, Анно! Якщо щось буде не так, то кличте мене,- з цими словами месьє П'єр Гарньє вийшов з кімнати.
Через декілька годин весь королівський палац оьговорював новину- майбутню королеву намагалась отуїти Клеменс, улюблениця Анни та короля.  Що не кажи, а навіть у стін є вуха.
Отримавши підтвердження від месьє Гарньє, що Анну було отруєно за допомогою брошки подарованої Клеменс, Генріх I, наказав  знайти негідницю. Та слуга, що повернувся, повідомив, що улюблена кузина короля зникла, її ніде немає. Посувши це, Генріх I наказав таємній поліції знайти негідницю.
І через декілька годин Клеменс та її коханого знайшли- злочинці намагались втекти, але їм, на щастя, це не вдалось. Солодку парочку кинули до в'язниці, що знаходилась у високій похмурій вежі, де них чекало справедливе покарання. На допитах вони розповіли, де саме заховано золоту корону королеви, і її без зайвих зусиль знайшли та повернули на місце.
Що ж до Анни, то їй кожен день ставало краще, і вона була готова до вінчання та коронації, які мали відбутись 19 травня. До цього вже все було підготовлено, то ж майбутня королева із завмиранням серця чекала на ці майбутні церемонії.