Розділ VI Знов в небезпеці. Роковий постріл

Анна ще приходила до тями після урагану та трупа незнайомця, якого сьогодні знайшли на території замку, коли до її дверей постукали.
"Хто б це міг бути?- подумала Анна.- Я нікого не чекаю".
Заінтригована дівчина встала та пішла відкривати двері. Це був сам король, зайшов поцікавитись як в неї справи. Подумки???, Анна полегшено зітхнула та, змучено усмухнувшись, запросила Генріха I увійти.

- Як ти, Анно?- занепокоєно запитав король, уважно вдивляючись в її обличчя.

- Могло б бути і краще,- посміхнулась майбутня королева у відповідь.- Але нічого, дякую. Вже все гаразд. Прошу сідайте,- гостинно додала вона, вказуючи рукою на зручне крісло. Король всівся в зручне велике крісло та промовив, пильно вдивляючись в обличчя дівчини:

- Анно, королівством поповзли чутки, що ти нецнотлива. Це правда?

- Що?! Ні звісно, Ваша Величносте!- вигукнула майбутня королева та нервово заходила по кімнаті.- Як ви могли  в таке повірити?!

- Я і не повірив, Анно, - промовив Генріх I.- Але мусив тобі розповісти.

-Дякую, - відповіла Анна, сумно опустивши плечі і голову, бо їй соромно було дивитись в очі королю- сором обпікав її зсередини.

Король підійшов та обійняв Анну, міцно притиснувши її до себе, щоб заспокоїти. Дівчина принишкла та схилила свою голову на плече королю. Так вони і просто яли декілька хвилин. Потім Король випустив князівну з обіймів і твердо промовив:

- Я знайду того мерзотника, який розпускає ці брехливі підлі плітки.

Анна з вдячністю глянула на нього. 

- Ваша Величносте, чи можна мені сьогодні пройтись по крамницям, щоб розвіятись?

- Звісно, моя пташко. Гарна ідея, так ти відволічешся від поганих думок 

Після цих слів Генріх I та Анна розпрощались. Коли за королем закрились двері майбутня королева подзвонила у дзвоник. Через пару хвилин у кімнату зайшла Матильда.

-Анна повідомила їй, що вони збираються по крамницях, і попросила свою служницю домомогти їй зібратись. Добре подумавши, она вирішила взяти з собою і Пенелопу, яка їй дуже подобалась. "Якраз допоможе мені нести речі з крамниці,"- вирішила Анна. Дівчина попросила Матильду знайти Пенелопу та повідомити їй, що вона їде з ними.

Залишившись ненадовго сама, Анна почала гарячково думати хто ж міг розпускати про неї такі підлі брехливі плітки. Кому ж вона могла так заважати? На жаль, чіткої відповіді на це запитання не було. Мабуть це робив той, кому було вигідно. "Та таких півкоролівства",- з гіркою іронією подумала майбутня королева. І ще цей труп загадкового незнайомця. Хто він? І чому його вбили? І знову питань було більше аніж відповідей. Більше Анна не встигла ні про що подумати - до кімнати зайшли Матильда з Пенелопою.

- Ходімо! - промовила Анна.- Я готова.

Після цих слів вони вийшли з кімнати. Спустившись вниз сходкми на перший поверх, дівчата сіли до карети, яка плавно рушила до центру, де були розташовані крамниці. Там вони затримались довже, ніж розраховувала Анна, адже як було пройти повз безліч ошатних капелюшків, люстерок, обручів для волосся, красивих намист, каблучок, підвісок чи шкатулок! А ще ж треба було заїхати до модисток і замовити нові сукні за останньою парижською модою. Та радісний настрій дівчат, що весело перемовляючись вийшли з магазину, затьмарив дощ, що несподівано ринув суцільною стіною з неба. Всі троє швидко дійшли до карети, Матильда допомогла всістись Анні та Пенелопі і останньою залізла в карету, закривши її дверцята. Після цього  карета повільно рушила з місця.

Доїхавши до воріт палацу, Анна, Пенелопа та Матильда поспіхом вийшли на вулицю- дощ і досі був сильний, навкуги все було погано видно. Раптом щось просвистіло в повітрі одна з трьох дівчат врада з криком на землю. Інші двоє та кучер сполохано кинулись до неї. В грудях нещасної стриміла стріла...