Розділ V Ураган. Страшна знахідка

Резиденція короля Генріха I,

острів Сіте, Париж

Пройшло пару днів. Зниклу корону поки що так і не знайшли.Якось дивлячись ввечері на захід сонця, Анна подумала, що завтра має бути негода. Дівчина згадала, що одного разу її доглядальниця Світозара казала, що якщо кривавий захід сонця відбувається за сильного вітру, що дме над самою землею, то і завтра вітер не вщухне, а може навіть перейти у справжню бурю. Маленька Анна запам'ятала ці слова, тому що тоді все сталось як і казала доглядальниця- був сильний вітер з дощем. Дівчинка планувала погратись з Добромиром надворі, та негода зіпсувала ці плани, тому князівна майже цілий день просиділа в бібліотеці, читаючи та дивлячись як дощ стікає по склу шибки.

Так сталось і цього разу. Зранку в дворі біля замку короля, як завжди, кипіла робота- хто колов дрова, хто новив воду на кухню, хто прополював квіти, які недавно посходили, а хто годував тварин соковитими кормати та сіном. Раптом навкруги потемніло, а потім здійнявся сильний вітер, який ставав все сильнішим та небезпечнишім. Слуги почали з острахом перемовлятись між собою, що наближається сильний ураган. Не обійшли ці розмови і короля. Вірний Пол наважився повідомити його високості королю Генріху I про небезпечну ситуацію.

Король сидів у себе в кабінеті та обдумував останні новини- вже декілька днів королівством ширились чутки про те, що Анна не та за кого вона себе видає. Адже вона вже не незаймана! Цю новину йому щойно розказав начальник його таємної поліції Бертран Хоробрий. Адже не даром у Королівстві Франції кажуть "Лихі новини мають крила". Погана новина швидко розповсюдилась по всьому королівству. Було від чого Генріху I впасти в ступор. Настрій відразу ж впав до нуля. То ж коли вірний Пол прийшов і повідомив, що з величезною швидкістю насувається жахливий смертоносний ураган, король не зміг всидіти на місці та заходив по кімнаті від надлишку емоцій. Хвильку подумавши, він повернувся і сказав до Пола:

- Швидко всіх до винного погребу.

- Слухаюсь, ваша Величносте! - промовив дворецький.- А як же ви? - наважився запитати він, побачивши, що король і не думає бігти до рятівного укриття.

- Я прийду через декілька хвилин, - пообіцяв Генріх I, обличчя якого на мить потепліло від турботи дворецького.

Якщо Пол і був здивований рішенням короля, то ніяк цього не видав - жоден м'яз  обличчя не ворухнувся. Він розвернувся та статечно вийшов з кімнати, настільки швидко, наскільки дозволяли правила етикету. Пол почав шаидко оповіщати всіх жителів замку, яких зустрічав на шляху по покоїв майбутньої королеви, щоб бігли до льоху. На щастя, Анна була в своїй кімнаті, і не одна, а з Клеменс. Дівчата з жахом дивились у вікно на ураган, що стрімко наближався. Зрадівши такій удачі, дворецький швидко передав наказ короля, і вони втрьох побігли до рятівного винного погреба.

А тим часом вітер став просто несамовитим, смертоносним. Він зносив все на своєму шляху- всюди літали відірвані гілки дерев, солома, ганчір', пісок, шматки дахів простого люду. Всім мешканцям замку було дуже страшно, коли вони на все це дивились. В їхніх очах плескався тваринний страх.

А навкруги було пекло- люди намагались врятувати бідолашну худобу, ховаючи її в конюшні, хліви, кошари. Та не завжди, на жаль, це вдавалось. Гнані диким страхом деякі тварини виривались та тікали.

Пол ніяк не міг знайти Пенелопу, але ж сама майбутня королева Анна попрохала його про це. Правда вона просила шукати лише в щамку, але дворецький все ж вирішив вийти на двір. Біднолаший чоловік вибіг на вулицю та озирнувся на всі сторони - дівчини ніде не було. Раптом він відчув як вітер піднімає його та відриває від землі. Пол завертів головою, щоб знайти за що б вхопитись, та марно. Раптом чиїсь сильні руки вхопили його та затягнули назад у замок. Це була кухарка Розамунда. Пол не витримав емоційної напруги після того, як ледь не полетів немов повітряний змій в небо і не загинув, тому втратив свідомість.

Тим часом про Пенелопу подбали. Коли дівчина намагалась загнати молоду лошичку Ліщину до конюшні, та ніяк не хотіла підкоритись. Дівчина втратила вже всіляку надію на те, що налякана тварина її послухається. Та ось чиясь сильна рука допомогла Пенелопі в цій нелегкій справі- лошичка зайшла до стайні  Це був Рауль. Вони відійшли від стайні та швидко пішли в бік замку, проте дуже сильний порив вітру змусив їх шукати прихисток негайно, бо обидва зрозуміли, що туди вони не добіжать. Озирнувшись, Рауль потягнув Пенелопу до старого могутнього дуба з товстелезним стовбуром та великим дуплом у ньому. Він допоміг дівчині залізти в нього, а потім вже забрався туди сам.

В дуплі було тісно, тому дівчина та лицар тісно пристискались одне до одного. Пенелопі було соромно і водночас приємно, що саме Рауль поряд з нею. В темноті вона не бачила вираз обличчя молодого чоловіка, лише відчувала його часте дихання в себе біля вуха. Так вони і простояли доти, доки ураган не стих. 

Сильний вітер стих через пару годин так само раптово, як і почався. Спочатку несміливо, а потім все сміливіше жителі замку та будинків біля нього почали виходити надвір. Бідолашні люди заходилися збирати з землі все, що вціліло. Паралельно вони прибирали  сміття, зносячи його до купи, щоб потім спалити. Та раптом помічник конюха скрикнув- за конюшнею в темному купку під горою старих непотрібних речей він побачив руку людини. До місця події почали збігатись зіваки. Побачивши труп, який знайшли, присутні були дуже здивовані та налякані. Лише одна людина не відчувала здивування, а лише липкий страх, що її якимось чином можуть викрити. Та подумки зваживши все декілька раз, ця особа заспокоїлась- немає жодних доказів її причетності до цього. Тому надавши обличчю незворушного вигляду, ця особа стояла серед натовпу, який поступово збирався біля трупа, та спостерігала за всім. Підійшла туди і Анна. Всі розступились перед майбутньою королевою, і вона наблизилась до нещасного покійника.  Побачивши тіло, Анна ледь не скрикнула- це був чоловік з гроту.