Розділ IV Ранок наступного дня. Пригода в королівській коморі

 Палац То, тимчасова

опочивальня Анни

Наступного ранку Анна прокинулась дуже рано - далися взнаки її вчорашні переживання. До того ж вона все прокручувала сцену її порятунку Раулем Валуа від негідників.  Що не кажи, а якби не він вчора, то хто його зна чи була б вона зараз тут, в палаці, в безпеці та комфорті. Ті два негідники могли зробити з нею щозавгодно. Заснути також не давали думки про рятівника, який міцно засів у неї в голові і ніяк не хотів звідти зникнути. При згадці про нього в Анни чомусь ставало тепло на душі, і якийсь солодкий щем розливався, як мед, в ділянці грудної клітки.

Дівчина лежала на м'якому великому ліжку, її волосся розсипалось гарним віялом на білій подушці. Сон точно втік від Анни, тому вона рішуче встала з теплого ліжка та підійшла до вікна. Розкривши його настіж, вона почула спів пташок, що вітали сонечко та початок нового дня. Майбутня королева зачудовано слухала той спів, і їй в той момент здалось, що все буде добре, все в неї вийде тут, на поки що чужій землі. В Королістві Франції в таких випадках люблять казати: "За один день з жолудя дуб не виросте". На все потрібен час.

Як виявилось, Королівство Франції не так вже і відрізнялось від Київської Русі. Як і вдома, тут було багато лісів. Зокрема біля Парижа було їх декілька.Там його величність разом з вельможами влаштовували полювання. В цих лісах водились лисиці, зайці, олені, борсуки, дрозди, глухарі, куріпки тощо. Також можна було зустріти видр, вивірок. До того ж всюди літало безліч горобців, що весело цвірінчали  то тут, то там, а в самому  Парижі жили голуби.

Прогулюючись в садах та парках Парижа серед інших вельмож, Анна зрозуміла, що деякі дерева тут були їй знайомі  Наприклад, дуби. Також тут росли кедри, буки, тис якідний, в'язи.  А ось про їстівні каштани Анна ніколи не чула. Дівчина вже їла їх в смаженому вигляді, як тільки приїхала у королівство, а ось вчора спробувала каштани і у вигляді солодощів. Їй вони дуже сподобались.

Варто зазначити, що у Французькому Королівстві, в садах та парках могли прогулюватись лише заможні люди. Публічними були лише сади при монастирях.

Ще в Королівстві Франції Анну вразила вишукана манера вдягатись  вельмож, і не тільки. Жителі королівства робили так, щоб виглядати елегантно та красиво. Це стосувалось і знаті з їх красиви зачісками та вишуканими вбраннями, а також більш бідних верств населення, які могли вдягнутись так, щоб все одно виглядати гарно.

А ось називали тут князівну Анну Яроставівну  частенько Агнес, а не Анна. Дівчині спочатку це слово різало слух, але поступово вона звикла до свого нового імені. 

Задумавшись, Анна не помітила як промайнув час. Вона похопилась лише тоді, коли до її кімнати зайшла служниця Матильда та запитала чи не треба чого майбутній королеві. Анна посміхнулась і попросила допомогти їй із зачіскою та вдягнутись, адже скоро вона мала спускатись до їдальні на сніданок.

А тим часом у резиденції короля на острові Сіте відбувались наступні події. Йдучи повз комору, озираючись чи його ніхто не бачить,  дворецький Пол зосереджено думав про свою таємницю, яку він приховував ось уже декілька місяців. Це був худорлявий чоловік середнього зросту років 50-ти з дещо жовтуватим обличчям. Він страшенно любив порядок в усьому та пунктуальність, а його головними ворогами були безвідповідальність,  недисциплінлваність та відсутність манер. Це стосувалось всіх, окрім однієї людини- кухарки Розамунди. Спочатку він боявся зізгатись самому собі, але потім зрозумів, що його тягне до неї, немов магнітом. Йому подобалось в ній все- і пишні форми, і сильний глос і, як не дивно...манери. Куди там звичайній кухарці мати манери вишуканої мадам, але попри це вона змогла зацікавити Пола. Вона нагадувала чоловікові апетитну булочку з сиром та родзинками, яку так і хочеться з'їсти.

Пол майже минув королівську комору, аж рптом він почув якісь крики. Здивований чоловік підійшов ближче до споруди і почув жіночий крик.

- Вінсенте, малий негіднику, відчини мене! Я чую, що ти ходиш поряд!

Як виявилось, кричала кухарка Розамунда. "ВОНА!",- промайнуло в чоловіка в голові.  Пол вирішив допомогти бідній жіночці, але перед тим запевнити її що це не Вінсент, а він, статечний серйозний дворецький. Дворецький чудово знав малого семирічного Вінсента, одного з п'яти синів головного конюха короля. Це був знатний бешкетник, проте малого Вінсента дуже любили, хоч і сварились іноді на нього. Поглянувши на миле личко з живими карими очима всі пробачали малого розбишаку.

Вона коротко розповіла дворецькому, що її закрив тут малий Вінсент ззовні на засув. Пол відкрив двері амбара та випустив жінку. Нещасна так і впала в обійми дворецького, що було тяжкувато для нього, враховуючи габарити кухарки короля. Та Пол тримався мужньо, він з честю переніс це випробування, і таки втримався на ногах. Чоловік був дуже радий допомогти Розамунді, адже сподівався, що тепер вона може звернути на нього увагу. На радощах, Розамунда пообіцяла спекти йому найсмачніший пиріг з яблуками, який він коли небудь їв. Коли Пол, подумавши (більш для виду), погодився, кухарка густо почервоніла  від задоволення.

Розамунда зайшла на кухню, де смачно пахло випічкою, хлопчець помічник якраз підкладав дрова в піч, а молода помічниця Мері замішуавала тісто для булочок з сиром. Кухарка трохи заспокоїлась, вона відчула себе знову впевненою та енергійною на своїй території, де безроздільно володарювала вона. Серце, яке сильно билось після дивної та незвичайної зустрічі з дворецьким Полом, заспокоїлось. Розамунда сама здивувалась чому так сильно розхвилювалась. Мабуть це було через це, що все життя жінка була облілена увагою чоловіків- високий зріст та міцна конституція несильно цьому сприяли. А тут раптом їй допомогли. Було від чого розхвилюватись. Та тут жінку покликала її помічниця, і Розамунда, забувши про Пола і комору, поспішила до дівчини.