Розділ II Загадковий незнайомець і Пенелопа. Свято квітів в Санлісі

Був ранок наступного дня. Замок короля поступово прокидався. Двірцеві слуги снували туди-сюди: хтось ніс дрова на кухню, хтось мив сходи, тихо наспівуючи собі під ніс, а кухарка Розамунда з двома молодими опецькуватими хлопцями-помічниками готувала на кухні сніданок для короля та інших мешканців замку. 

Розамунда була огрядною високою жінкою з приємним широким обличчям, носом картоплиною, темно-русим прямим волоссям та великими темними очима. Вдягнена вона була в дві туніки, верхню та нижню, а зверху цього на Розамунді був фартух білого кольору та ковпак.

На сніданок вже був зварений рибний ароматний суп, в печі допікались пшеничний хліб та яблучний пиріг. Також вранці до королівського столу планувалось подати холодну печену дичину та пшеничну кашу.* В якості напоїв сьогодні пропонували виноградний сік та вино з витриманим сиром.

Коли королівська трапеза була майже готова, на кухню зайшла Пенелопа, далека родичка покійної дружини короля Генріха. Сьогодні вона навідалась до Розамунди пізніше, ніж зазвичай. Справа в тому, що дівчина випадково зустріла незнайомця біля замку, розговорилась з ним і навіть не помітила як проминув час. Але давайте розповімо вам все по порядку...

Пенелопа завжди прокидалась рано. Ось і сьогодні вона вирішила забігти до Розамунди, запитати чи не потрібна допомога, а також дізнатись, що ж смачного буде на сніданок. Поспілкувавшись з кухаркою, дівчина вирішила пройтись біля замку, та назбирати квітів для нової господині. Збираючи квіти, вона раптом побачила вершника, який швидко наближався.

Пенелопа була стрункою невисокою дівчиною з густим довгим  волоссям темного кольору, великими карими очима та пухкими вустами. На вигляд вона чимось нагадувала лань. Пенелопа мала м'який спокійний характер, була мудрою та розумною. Дівчина походила зі збіднілого аристократично роду та була трьохюрідною кузиною покійної дружини Генріха I. Після смерті королеви, король не став виганяти Пенелопу. Вона так і залишилась жити в королівській резиденції Капетингів.

Дівчину любили в замку. Особливо тісно вона спілкувалась з кухаркою, огрядною Розамундою, яка була для неї, немов мати, та молодим королівським садівником на ім'я Вінсент. Король Генріх I бачив чесноти Пенелопи, до того ж він звик до неї і її доля турбувала його, тому він  вирішив знайти родичці покійної дружини гарну партію.

Та повернемось до загадкового вершника і Пенелопи біля королівського замку в Сіте. Коли незнайомець під'їхав до дівчини ближче, вона побачила, що це широкоплечий чоловік, одягнений в кольчугу та залізний шолом, збоку на поямі в нього виві меч. Пенелопа зрозуміла, що перед нею справжній лицар. Молодий чоловік спішився зі свого коня і з полегшенням зняв шолом з голови. Лицар виявився вродливим високим молодим чоловіком з прямим густим волоссям до плечей гарного темно-русявого кольору, овальним обличчям з чітко окресленим підборіддям та класичними приємними рисами обличчя. Найбільше в ньому дівчину вразили очі- вони були насиченого зеленого кольору і наче зазирали в саму душу.

Тим часом вершник взяв коня за повіддя своїми сильрими руками та пішов у бік дівчини. Раптом Пенелопа відчула, що її серце забилось частіше. 

Поки на Пенелопу та благородного лицаря чекає знайомство, пропонуємо зробити невеличкий історичний екскурс в минуле. Отож перші лицарі з’явились приблизно у 8 ст у у Середньовічній Франції та Іспанії. Вони дотримувались таких цінностей, як побожність, честь, доблесть, шляхетність, вірність.  Лицарем довгий час міг стати кожен. В 11 ст. лицарство давалося в 12, 15, 19 років. Кожен лицар міг посвячувати в лицарі, але найчастіше це робили родичі посвячуваного, знатні вельможі, королі  та імператори.

У 11-12 століттях до звичаю вручення зброї додалися обряд одягання кольчуги і шолома, підв'язування золотих шпор, прийняття ванни перед одягненням.

Церква теж не стояла осторонь. Спочатку церемонія посвячення в лицарі носила мирський характер. Та потім церква включила посвячення в релігійні рамки, перетворивши на релігійну церемонію. Посвячення найчастіше здійснювалося на свята:  Різдво, Великодень, Вознесіння.

Виник звичай «нічної варти»: напередодні посвячення, увечері, хлопець мусив був іти до церкви і провести в храмі біля вівтаря всю ніч. Він повинен був не спати і молитися. Удосвіта нічна варта закінчувалась, і церква наповнювалася людьми. Хлопець мав вистояти месу, сповідатися, причаститися, потім покласти свою зброю на вівтар і опуститися на коліна перед священиком, який благословляв його меч і потім, з молитвою, вручав його. Потім відбувалася світська частина- оперізування мечем, «запотиличник», «опудало», іноді священик не тільки освячував меч, але і опоясував лицаря.

Раніше у Франції знатними людьми вважалися власники знатних земель, так звані феоди. Іншою ознакою знатності стало допущення до посвячення в лицарі. Прості люди теж інколи ставали лицарями, але переважним правилом було те, що в лицарі присвячувався власник лену. Наділені ленами міністеріали, тобто люди невільні, прирівнювалися до нижчої знаті. Тобто не тільки феоди вважались знатними, а й  містяни і навіть селяни після придбання цих самих ленів.

Тим часом вершник наблизився до Пенелопи і запитав приємним низьким голосом:

- Добрий ранок,мадемуазель! Не підкажете, це замок короля Генріха I? 

- Добрий ранок, мсье. Так, це  він,- відповіла дівчина.

- Мене звати Ренье Хоробрий, приїхав до короля у надважливій справі,- промовив Ренье Хоробрий.- А це- Вихор,- додав він, погладивши при останніх словах свого вороного коня.