Розділ III В гроті. Небезпечна прогулянка вночі

В гроті було темно, лише смолоскип незнайомця дещо освітлював його. Чоловік озирнувся, і на щастя Анни не побачив її- дівчина встигла сховатись за кам'яним виступом. Незнайомець швидко скинув з себе верхній одяг, зайшов у воду, на якій відсвічувало полум'я смолоскипа, та вправно пірнув під воду. Анна прочекала досить довго, та він так і не винирнув.

"Або втопився сердешний, або там є прохід під водою, що кудись веде. Але куди?"- подумала Анна. Підійшовши ближче до води, вона помітила, як щось біліє на землі. Схилившись ближче, вона помітила білу хустинку з ініціалами " Ж. Х.". "Мабуть незнайомець загубив",- вирішила князівна і про всяк випадок забрала з собою хустинку. Час було повертатись до палацу То. Заінтригована таємничим зникненням чоловіка дівчина рушила на вихід з гроту.

Анна поверталась до тимчасової резиденції короля темними вуличками, тремтячи від страху і огиди, адже жителі містечка, як і у всьому королівстві,викидали бруд на вулицю,  до того ж там текли нечистоти. Навкруги було темно, хоч око виколи. Анна вже пожалкувала, що пішла так пізно одна до грота за незнацомцем. А все її природжена цікавість! І ось тепер вона не може дістатись резиденції короля. Раптом вона зрозуміла, що заблукала.Її охопив липкий страх. Та Анна швидко взяла себе в руки.

І тут майбутня королева побачила перед собою дві темні чоловічі постаті (час від часу не легше!), які відділились від стіни будику справа і рушили в бік дівчини. Тікати було пізно- вони були вже зовсім поряд, і Анна почула запах немитого людського тіла. Два незнайомці підійшли до князівни, вона затамувала подих.

- Яка красуня та ще й одна,- промовив перший з них, що стояв ближче до Анни. Якраз з-за хмар вийшов місяць,  і все навкруги стало видно краще.

Дві постаті виявились високими худими чоловіками у поношеному одязі. Той, що стояв ближче, був вищим, а інший дещо нижче. На голові в них було брудне нечесане волосся, яке майже дозодило до плечей.

- А хіба тобі не казали, що одній ходити так пізно- небезпечно?- вишкірився інший, посміхаючись на всі свої рідкі зуби.

Анна так і затремтіла від огиди. Справа в тому, що жителі Королівства Франції рідко милися, адже вважали це гріхом, тому відьобох несло, наче від помийної ями.

"Хоч би не торкались мене!"- промайнула, наче злякана пташка, думка у Анни в голові. Та дарма вона на це сподівалась. Той, що говорив першим, був тут  скоріш за все за головного. Він промовив до  свого товариша:

- Ця краля мені подобається. Вона не лише багата, але й до біса гарна. Спершу вона моя, а потім ти її спробуєш. 

Той лише ласо посміхнувся у відповідь та кивнув головою. Два негідники схопили Анну та потягли  в бік, туди, де була суцільна темрява. Дівчина відчувала на своєму тілі чужі руки, чужий запах незнайомців, від яких тхнуло, як з помийної ями, і їй стало бридко. Вона вже уявила, що вони з нею можуть зробити, і страх новою хаилею накотив на дівчину.. Анна пручалась, виривалась та кричала, але ніхто не поспішав її рятувати. Князівна подумала, що її врятує лише диво. І диво сталось!

Коли Анна вже зовсім впала у відчай, невідомо звідки почувся чоловічий голос:

- Негайно відпустіть її!

Голос чомусь здався їй знайомим. Чоловік підбіг до негідників та розкидав їх в різні боки, а потім схопив  Анну за руку та промовив одне єдине слово: "Тікаймо!". Це був Рауль, граф Валуа. Вони швидко побігли, але почули, що негідники біжать за ними. 

- Вони наздоганяють!- промовила з відчаєм Анна.

- Нічого, за рогом того будинку стоїть мій кінь. Нам головне добігти до нього,- заспокоїв її граф.- До того ж, якщо що, то ці покидьки дізнаються від мене, що таке меч, який карає,- додав він.

Анну це трохи заспокоїло. Швидко, як тільки могли, вони завернули за ріг вказаного Раулем будинку. Граф тричі мелодійно свиснув, і з темряви до них вийшов темний кінь, гарно перебираючи стрункими ногами.

- Мій Буревію, ти, як завжди мене виручаєш,- з любов'ю погладив по спині свого коня Рауль Валуа.- Швидше, нам треба поспішити,- промовив він, обернувшись до Анни.

Дівчину не треба було двічі вмовляти . За допомогою свого рятівника, вона сіла на коня, граф Валуа швидко вмостився поряд, і Буревій помчав їх до резиденції короля.

Скачучи верхи, Анна змушена була перебувати в тісній близькості до графа. Це трохи лякало і бентежило водночас, адже князівна відчувала як сильні руки обхопили її, щоб  вона не впала. Тепле дихання мимоволі опалювало шкіру дівчині на скроні зліва. Анна відчувала як від цього в неї сильніше б'ється серце та палають щоки. Добре, що було темно, і рум'янцю на обличчі не було видно.

Всю дорогу вершники скакали мовчки. Через свої переживання майбутня королева навіть не помітила як вони опинились біля палацу. Рауль допоміг дамі злізти з коня. У темряві не було добре видно вираз його обличчя,  та на мить  Анні чомусь здалось що риси обличчя чоловіка ненадовго пом'якшали, коли він дивився на неї, а потім воно знов набуло свого незворушного виразу. В кородівстві Рауля Валуа прозвали "диявол", і недарма- щось було в його зовнішності диявольски привабливим,  що так і тягнуло до нього людей, немов магнітом. Раніше він був сильним представником опозиції королю, та років 10 тому потрапив до нього в полон. Після цього Рауль перейшов на бік Генріха I.  До того ж граф був одним з наймогутніших феодалів півночі Французького Королівства, тому з ним рахувались.