Кінець квітня 1051 року,
резиденція короля Королівства
Франції, острів Сіте,
Париж
Сидячи ввечері при свічках перед дзеркалом в важкій срібній оправі, київська князівна Анна Ярославівна, майбутня королева Королівства Франції, уважно роздивлялась своє відображення в ньому. За останні місяці вона дещо подорослішала - погляд розумних сірих очей став мудрішим та серйознішим, юнацькі пухкенькі щічки спали, тому обличчя дещо витяглось. Довге русяве волосся дівчини було гарно зібране в дві товсті коси, прикрашені парчовими стрічками. На голові в Анни був гарний парсовий тюрбан, прикрашений коштовним камінням. У вухах князівни були сережки з рубінами, на її шиї висіло масивне кольє з таким же камінням, яке таємниче виблискувало при свічках.
На майбутній королеві було дві туніки - нижня котт, і верхня сюрко, які були довгими до щиколоток і одягались одна на одну. Під нижню туніку дівчина вдягла рубашку з полотна, яка мала назву каміза. У котт були довгі та вузькі рукава, у сюрко ж- короткі та широкі. Обидві туніки мали форму трапеції, яка розширялась донизу. Верхня туніка Анни була прикрашена золотими візерунками геометричної флрми із зображенням тварин. На неї Анна вдягла пасок, причому лінія талії була завищена. На ногах дівчини були закриті туфлі з кольорової шкіри з м'якою підошвою без підборів.
Позад неї стояла служниця Матильда, яка закінчувала розбирати зачіску своєї господині. Анна тільки но повернулась з балу, який сьогодні проходив у них в замку. Коли Матильда закінчила свою роботу, Анна відпустила її, адже захотіла побути одна. Запитавши чи не треба ще чогось, служниця вийшла. Дивлячись у слід цій рудокосій дівчині з зеленими очима міцної статури, Анна сумно зітхнула- Матильда була чудовою прислугою, але поки що ставилась до своєї пані з деякою насторогою, воно і зрозуміло- чужинка! Лише Пенелопа, родичка покійної дружини короля, віднеслась до неї з теплотою, адже і сама була колись тут чужою.
Анна запитала в себе чи стане вона колись тут своєю? І відповіла собі "Так", міцно стиснувши повні гарні вуста. Адже тут вона несподівано зустріла ЙОГО - чоловіка, якого по-справжньому покохала. Просто на все потрібен час. Не для того вона здійснила тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург і опинилася тут, в палаці в Сіте, щоб здатися.
Вже вкотре за вечір згадались тато з мамою, брати, сестри. Як же вона за ними всіма сумувала! А ще не вірилось, що вони мабуть вже ніколи не побачаться. Анна швидко закрила долонями обличчя і затужила, давши собі тверду обіцянку, що це востаннє. Сліз вже не було, всі висохли. Потім вона гордо підвела голову, глянула на своє обличчя в дзеркало та поклялась собі стати щасливою в цій чужій для неї країні.
Раптом чомусь згадався прискіпливий до неможливості нестепний Рауль IV де Вексен, граф Валуа. Від переповнюваних емоцій, Анна швидко заходила по кімнаті.
До 1041 року граф Валуа був лідером феодальної опозиції, а тому був розумний, харизматичний, владний та... досить гарний. Потім він потрапив в полон до короля Генріха I, після чого став на його бік.
Про таких, як Рауль Валуа, кажуть "Має внутрішній стрижень". Коли Анні розповідали про нього, вона завжди уявляла його не таким- чоловіком літнього віку, високим та дещо кремезним. Коли ж їх познайомили, вона відчула до себе, як до майбутньої королеви, зневажливе ставлення. Це її чомусь зачепило. Дуже. Адже вона звикла, що вдома в Києві всі з повагою ставились до неї, як до доньки великоно князя київського Ярослава Мудрого.
Не витримавши, Анна почала відповідати нахабному графові в тон, що дещо змінило його ставлення до неї. Рауль IV уважно оглянув її обличчя своїми карими очима, що здавалося б пропікали її наскрізь. Проте Анна не відвела погляд, і їй здалось, що в очах чоловіка на мить промайнула повага. Його дружина Аеліс де Бар-сюр-Об, що стояла поряд, Анні сподобалась - мила приємна молода жінка невисокого зросту. Від подальших розмов з прискіпливим графом її врятував Генріх, який відлучався ненадовго у справах.
Майбутній чоловік Анни, король Генріх I, був темноволосим чоловіком середнього зросту з досить приємним обличчям. Він був старшим за Анну Ярославівну на 18 років. Наледав Генріх I до династії Капетингів, представники якої почали правити з 987. Першим королем династії був паризький граф Гуго Капет, якого королівські васали вибрали королем після смерті короля Людовика V, який був бездітний.
Втративши дружину та дитину, король Генріх I був змушений шукати нову королеву, щоб мати спадкоємців. Вибір пав на Анну - Київська Русь була могутньою розвиненою державою, тож поріднитись з князем Ярославом було честю. Анні Генріх подобався, адже був розумним та статечним.
Решта балу пройшла досить добре - король Генріх I продовжив знайомити її з усіма присутніми гостями. Багато з них були досить милими людьми. Анна багато танцювала під чудові мелодії трубадурів, які вправно грали на флейті, тамбурині, барабані та щипковому інструменті типу лютні. Генріх виявився гарним танцюристом, тому вона отримала задоволення від танців з ним.
Раптом Анна відчула як стомилась за день, тому вона прилягла на м'яку зручну постіль і вмить заснула.
#2873 в Любовні романи
#62 в Історичний любовний роман
#70 в Історичний роман
Відредаговано: 03.07.2024