Розділ IV Реньє і загадковий незнайомець

Таверна при дорозі,

день їзди від Парижу 

Лицар Реньє Хоробрий їхав на вірному коні Вихорі майже цілий день, а під вечір вирішив заїхати до таверни,  щоб повечеряти. Він спішився з коня, прив'язав йього та зайшов до середини приміщення. Таверна називалась "Гниле яблуко". Це була низька приземкувата дерев'яна будівля, що в деяких місцях вже вкрилась мохом і поросла збоків диким виноградом.

Реньє штовхнув дерев'яні двері, що жалібно скрипнули, та зайшов до середини приміщення. Всередині панувала напівтемрява- таверна освічувалась свічками в підсвічниках, що стояли повсюди. Віск стікав донизу по свічках, утворюючи чудернацькі фігури.

Наш лицар роззирнувся по боках, уважно оглянувши приміщення, щоб обрати куди краще сісти. Йому сподобався стіл у дальшому закутку, і він рушив в тому напрямку. Через декілька хвилин до нього підійшла блондинка середнього віку з пишними формами у довгій синій сукні з корсетом. Форми були настільки пишними, що аж випирали з цього самого корсету.

Жінка нахилилась над Реньє, виставивши в найбільш вигідному ракурсі свої пишні перса, та солодко проспівала:

- Месьє бажає щось замовити?

- Так, що ви порекомендував випити подорожнього, що довго був в дорозі?

- Судячи з усього ви їхали на коні, месьє,- оглянувши його з ніг до голови ласим поглядом, зробила висновок пишна блондинка.- Раджу випити грог, красунчику.

Реньє завжди подобався жінкам, тож не здивувався такій реакції на нього цієї офіціантки.

- Добре, хай несуть кухоль грогу. І ще будь ласка, порцію запеченої дичини. Що там у вас є в меню?

- Сьогодні в нас смачне м'ясо дикого вепра. Місцеві мисливці лише на днях вполювали його і привезли нам,- похвалитись Реньє пишнотіла офіціантка.

- Добре, несуть його, грог і два шматки хліба.

- Як скажеш, красунчику,- хитро посміхнулась йому блондинка, розвернулася, та пішла, визилясуючи пишними стегнами.

"От чортиця,"- подумки усміхнувся Реньє. Він зустрічав вже таких жінок, і раніше вона б йому може навіть сподобалась, але не тепер, коли в його житті з'явилась Пенелопа. Його кохана дружина Пенелопа. Як же він за нею скучив...Реньє подумав, що треба якнайшвидше відшукати королеву Анну та повертатись додому, адже Пенні скоро мала народжувати, а він хотів бути присутнім у замку, коли це станеться.

Реньє Хоробрий спостерігав, як пишногруда офіціантка підійшла до дерев'яної барної стійки і перемовлялась з чоловіком, що стояв за нею. Як зрозумів наш лицар, це був сам хазяїн закладу.

На вигляд йому було років п'ятдесят, довге сиве волосся дещо нижче плечей, коротка темна борода з проблисками сивини, міцні широкі плечі та високий зріст надавали йому ваги.

Хазяїн стояв за дерев'яною мтінкою, на якій вишикувались дерев'яні кухні, а позаду на стінах на поличках стояли глиняні миски, глечики, дерев'яні кухлі та інший посуд.

Чекаючи на вечерю, Реньє окинув оком присутніх в залі. Крім нього, за різними столиками сиділо чоловік п'ять-шість. Скоріш ща все це були чоловіки, які їхали кудись і аирішили зупинитись, щоб перекусити.

Хвилин через десять йому принесли грог, а ще через двадцять хвилин- запечену дичину.

Реньє почав вечеряти,  аж раптом його увагу привернув скрип дверей- до приміщення зайшов високий худий чоловік у чорному плащі з накинутим каптуром.

Він оглянув приміщення, підсів саме до Реньє, хоча були ще вільні місця. Каптур так і не знімав, тож було видно його коротку бороду з свинцю. Але судячи з усього йому було вже років за п'ятдесят.

Він замовив вино, випив його мовчки, а потім промовив:

- Не завжди те, що здається очевидним, є насправді таким. Ти даремно хвилюєшся. Вона щаслива і в безпеці.

Реньє ошелешено витріщився на нього. Тим часом незнайомець піднявся з-за столу і пішов великими неспішними кроками до виходу, а приголомшений лицар взявся доїдати свою вечерю.