Розділ I Переполох

1061 рік
вечір того ж дня
резиденція короля Французького
Королівства, острів Сіте, Париж

         
Того ж дня в резиденції короля стався переполох-ЗНИКЛА  КОРОЛЕВА ! Пішла прогулятись до парку в супроводі охорони і загадково зникла. Весь палац стояв на вухах.

- Це НЕПРИЙНЯТНО! - промовив головний помічник Анни П'єр Робер свою улюблену фразу, коли почув, що її королівську величність так і не знайшли. - Нездари! Ледарі!- додав він і під кінець фрази його голос зірвався і став вище, майже писклявим.

Варто зазначити, що після смерті короля Генріха королем став його син Філіп у 1060 році, коли йому було всього сім років. Тож протягом перших років саме королева Анна Київська фактично керувала державою як регентка.

- Ми  обшукали, мсьє Робере. Та її ніде нема,- сказав найсміливіший з його підлеглих Жан Бернар. Його друг і колега по нещастю Луї Лефевр стояв мовчки і молився всім богам, щоб швидше пробратися звідси.

- Погано шукаєте,- тим часом гарчав на своїх слуг Пьєр Робер, почувши невтішни новини. - Шукайте ще!

- Слухаємось,- промовили бідолашні чоловіки, а потім швидко відкланялись та з полегшенням зникли за дверима.

- Нікому нічого не можна довіряти,- невдоволено промовив П'єр Робер з нотками капризності, розглядаючи себе в дзеркало.- Хіба що самому собі,- додав він, задоволено себе оглянувши.

Із зеркала на нього поглянув високий чоловік середнього віку з ледь помітним черевцем, що мав світло-каштанове волосся, карі очі, дещо видовжене обличчя, та довгуватий ніс. Не дивлячись на свій моментами гнівливий характер,  враженння на оточуючих він справляв цілком приємне. 

П'єр Робер обожнював себе та вважав себе дуже статним і гожим, таким, перед яким не встоїть жодна жінка.

Останній раз задоволено оглянувши себе у високому дзеркалі в позолочений рамі, чоловік вийшов з кабінету в термінових невідкладних справах, яких в нього, як в найважливішого найулюбленішого помічника королеви було повно.

А що ж наша королева, яку всі такі шукають? Де вона? Що з нею?

Анна сиділа на дерев'яній лаві, дивлячись на темну постать, що належала досить високому чоловіку у чорному.. Останній стояв, розвернувшись до вікна.

- Я так більше не можу,- тихо промовила Анна.

- Потерпи, всьому свій час,- загадково промовив її співрозмовник.- В тебе немає іншого вибору...