Голі у вітрині

Анна ще раз пробіглася поглядом по прямокутних прозорих витворах, і побачила Ліду. Вона сиділа в «акваріумі», дивилася перед себе. Однією рукою тулила до вуха телефонну слухавку, а другою — пригортала до грудей дрібненькі жовті квіти. Коли Анна зустрілася з нею поглядом, Ліда підвелася, на долівку «акваріума» з букета впало декілька галузок, але вона не зреагувала. Дивилася у вічі Анні й, не лише поглядом, а всіма фібрами свого єства волала до неї: «Допоможи йому!».

«Ну що я можу! — намагалася тим же поглядом пояснити їй Анна. Я всього лиш кореспондентка! І, як на мене, допомагати треба тобі, а не йому. Невже ти не бачиш — він використовує тебе!»

«А тебе ніхто не використовує? Невже ти не знаєш, що все, що ми робимо — ми робимо для себе!»

«То ти хочеш, щоб я йому допомогла, бо це потрібно мені? Ти здуріла?»

«Бодай скажи, бодай покажи якось, що ти знайома з ним! Це тут подіє!»

«Ти таки здуріла! Кого ти мені приписуєш? Зека?»

«Зека! Я ось не соромлюся цього! А хіба ти прийшла не від такого ж «зека»? Людей «зеками» роблять правила гри в життя, які далекі від істинних, однак їм всі мають сліпо коритися. І не має нікого вільного від цього викривленого постійного навіювання. А людину, яка діє як сама думає й відчуває, осуджують і засуджують».

«То ти думаєш, що він не винен? Може, ще скажи, що це не він вбив!»

«Це — фатум, а перед ним усі беззахисні».

«Але ж не усі беззахисні, зрощені суспільством на викривленій моралі, як ти стверджуєш, стають особливо небезпечними злочинцями».

«Всі. Просто їх називають по-різному. Той, хто вбив ножем, — «зек». Той, хто вбив більше за супротивника, — «переможець». А аборти? Евтаназія? Де проходить межа?»

 «Ти плутаєш праведне з грішним».

«Коли вигідно, плутають усі»…

— …бажання поспілкуватися з вашим знайомим? — до неї донеслася обірвана фраза.

Вона з кимось говорить?

Чи думає?

Чи це їй сниться?

Голова паморочиться.

Нема чим дихати.

Нема дна.

Чому так тихо?

Чому так темно?

Куди це вона…