Розділ 1: Лабіринт звіра

Буденний день в буденному місті. Вона швидко крокує, бо попереду ще цілий робочий день, а час — це гроші.

​— Квартира сама себе не заплатить, еге ж, Айріс? — бурмоче до себе, як завжди.

​Мегаполіс «Анімус» — величезне місто світів, створене з пафосу задимлених фабрик, завищених амбіцій та бюрократії. Воно є центром технологічного прориву й виробництва зброї (само собою, наркотрафік іде бонусом). Рай, одним словом. Не місце, а мрія.

​Айріс теж колись приїхала сюди за можливостями, сповнена амбіцій допомагати людям та стати видатною кравчинею. Все ж мрія не так далеко втекла, лише змінила курс: тепер вона допомагає людям не вмерти з голоду та вчасно поповнити запас холестерину.

​Тим часом черговий пункт доставки був уже неподалік. На нього чітко вказував навігатор, філігранно інтегрований у пристрій на шиї. Цей імплант заміняв людям безліч речей. Колись у далекому минулому були смартфони, а тепер усе генерується через супутники та без затримок утримується в мозку — такий собі біологічний надкомп’ютер. Хоча, якщо хочеш додати пам'яті — купуй сховище. Щось у цьому світі явно не змінюється.

​Так от, доставка прибуде за 5, 4, 3, 2, 1...

​— Вчасно, хвилина в хвилину. Та ти ракета, жінко!

​Раптово вона стихла. Око зачепилося за вхідні двері квартири, які були злегка причинені, наче запрошували пройти всередину. Погляд фокусується, змінюючи експозицію: чим більша цікавість, тим ближчими здаються двері.

​— Доставка ж сюди... Може, всередині хтось є? Агов!

​І от рука вже штовхає двері. Неквапливо заходячи всередину, вона зустрічає страшнючий безлад: речі впереміш із книгами та начерками, штани лежать поверх купи сміття, світло майже не проникає сюди. Серед цього мотлоху видніється краєчок зошита в твердій обкладинці з наліпками. Це прикувало її увагу.

​Нахилившись, щоб узяти його, вона ледь торкнулася предмета, як раптом почула важкі кроки позаду. З переляку підірвалася й механічно сховала знахідку в сумку. Виходить, украла.

​Чоловік, якого вона заледве встигла розгледіти, опинився біля неї за долю секунди й схопив за горло:

​— Ти хто ще в біса така?!

​Айріс, паралізована страхом перед усім, що коїться, видала максимально нейтральний тон:

​— Ваша піца, сер. Готівка чи ейрпей?

​Голос звучав здавлено через брак кисню — воно й недивно, відчувався неабиякий тиск на дихальну систему.

​— Оу, готівка, звичайно, — тон чоловіка змінився за секунду, ставши максимально привітним, наче він щойно не випробовував на міцність її шию. — Але якщо там немає подвійного соусу — ти пошкодуєш!

​З цими словами її безцеремонно випхали з оселі.

​Шок відпустив лише за кілька кварталів. Ватні ноги несли її за траєкторією «не знаю куди, не знаю навіщо». Врешті, коли остаточно вдалося прийти до тями, ударною хвилею накрив шквал емоцій:

​— От псих... Боже, що за... Чорт! На сьогодні досить замовлень.

​Зовсім забувши про знахідку, вона швидко рушила додому, щоб зануритись у холодну ванну та нарешті відпустити цей божевільний ранок. 

Ніс пробив тонкий аромат фруктів та затишку — за спиною клацнув замок, і Айріс нарешті опинилася вдома. На п’ять хвилин вона затрималась у передпокої: просто сиділа, підперши спиною вхідні двері, й важко терла обличчя. День тільки почався, а тіло вже вимагало змити його з себе.

​Махом ноги скинула взуття і дорогою до ванної кімнати утворила доріжку з речей. Стоячи перед кнопкою ввімкнення води, вона довго вагалася: душ чи ванна? Врешті вимовила вголос:

​— Нащо ті компроміси, коли можна отримати все і негайно?

​Вона занурилась під холодну воду, щоб остаточно протверезіти та влаштувати шокову терапію думкам. Вода приємно охолоджувала шкіру, змиваючи важкий запах задимленого «Анімусу» та липкий аромат дешевої піци. Айріс заплющила очі, намагаючись не думати про те, як холодні, затягнуті в шкіряну рукавичку пальці щойно стискали її горло. Шия досі неприємно нила.

​— Кончений! — тихо прохрипіла вона в стелю, торкаючись пальцями почервонілої шкіри. — Просто хворий психопат.

​Зіниці розширилися, час уповільнився. Краплі стікали по тілу, опікаючи холодом, а погляд різко змістився в бік сумки. Вона дещо вкрала. Дихання перехопило, а всередині змішався дикий коктейль емоцій: страх, азарт, передчуття загадки...

​Раптом повідомлення від роботодавця безжально зруйнувало всю кінематографічність моменту. Атмосфера розвіялася в секунду.

​— Бляха-а, я зовсім забула поміняти статус на неробочий! Це все через тебе, виродок... Так, що там у нас?

​Швиденько накатавши відмазку на сьогодні та змінивши статус у системі, можна було нарешті відпочити й повернутися до таємниці. З цією думкою вона вийшла з-під води й, лишаючи по собі мокрі сліди на підлозі, нирнула рукою в сумку.

​Зошит (чи то блокнот) був увесь у дитячих наліпках. Зараз він виглядав скоріше як маленьке розчарування, аніж як якась цінна знахідка.

Дівчина розчаровано пирхнула й кинула його на тумбу біля ванни.

​— Подумаєш, скарб.

​Вона крутанула кран, і кімнату почала повільно заповнювати густа, тепла пара. Тіло потребувало тепла, жалю до себе й тотального перезавантаження. Поки ванна набиралася, Айріс неспішно, пританцьовуючи, йшла на кухню. Запустила силою думки стереосистему в хаті — «суперсила», думала вона про це технологічне чудо в її шиї.

​Під пісню «I'm Leaving Motherfuckers on Read Today» гурту Nick Hustles ця фантастична жінка, вкрита химерними татуюваннями, що звивалися на вологій шкірі, зараз виглядала максимально по-домашньому — абияк замотана в пухнастий рушник, який ледь тримався на грудях, вона готувала свій терапевтичний перекус. Потрібно було терміново заїсти цей кошмар парою щедрих бутербродів та заварити гарячий напій, що пахнув затишком і заспокоював.

​Ідеальний набір для самоспівчуття був приготовлений і готовий до доставки. Айріс весело стукнула пальцем по маленькому декоративному дзвонику на столі й гучно промовила:

​— Термінове замовлення для нашої постійної клієнтки готове! Дзень-дзень!