2.

Ліс просякнутий прохолодною, - від якої хотілося відсторонитися або загорнутися в теплий плед. - наче ниточки павутини, вкриті ранковою росою. Цими днями, звичайно ж, не було настільки холодно, але ніщо не передбачало настання настільки неприємної погоди. Вітер дув з усією своєю злобою, бажаючи торкнутися своїми крижаними пальцями шкіри під тонкою тканиною, нагадуючи людині, що людина лише слабке створіння, якому не вистачало густого хутра аби хоч трішки захиститися від його присутності. Та за гілками великої верби, листя якої мало незвичний багряний колір, за завісою яскравого дерева холоду було не відчутно, наче вітру було заборонено заходити за межу дерева. 

Але не їй.

Сидячи на прим'ятій траві, схилившись головою на чорний - наче вугілля стовбур, дівчина перегортала сторінки книги, що лежала на її колінах, а очі - повні полум'я зацікавленості. - кидалися від однієї ілюстрації до іншої. У незнайомому до цього часу місці дівчина відчувала якийсь особливий затишок, особливо після брудних катакомб, крізь які її тягли культисти. На шкірі лишилися червонуваті сліди, під тінню червонолистої верби усі погані думки зникали кудись дуже далеко, за межі її прекрасних гілок, дозволяючи зосередити думки на книзі. Вона здіймає брови до гори від чергової намальованої чорною фарбою потвори на тлі пожовклого паперу. 

Шурхіт. Відірвавши погляд від книги, боковим зором дівчина помітила рух за листям.

Багряна завіса ховала тонкий та знайомий силует, що застиг навпроти. Відклавши книгу на землю, Лія розгладила поділ сукні, що встигла зім'ятися від довгого сидіння, та встає та швидким рухом прибирає листя. Холодний вітер миттєво огорнув дівчину, опалюючи холодом незахищені руки та лице, але щільна тканина чорної сукні добре захищала решту тіла. 

– Трясця! Як же холодно, - голос тремтів, а Лія стягнула рукава плаття аби трішки зігріти руки. А потім її схопили. Це було неочікувано, тому дівчина автоматично спробувала вирватися з чужих рук, але шматок червоної тканини, що спадала перед лицем чорноволосої, одразу дала зрозуміти - боятися не варто. Принаймні одразу. - Кор, - звернення було простягнуто у невдоволеному тоні. - Що це в біса за прояв ніжності?! 

У відповідь почувався дещо глузливий сміх.

– Не хочу аби ти через холод застудилася.

– Та не захворію я! Відпусти, демонисько.

Демон послухався та відпустив, отримавши у відповідь ляпаса по плечу.

– Агов, за що! - з тим же сміхом запитав чоловік.

– За все хороше, - оглянувши образ друга з-під лоба, дівчина була приємно вражена - на її лиці утворилася ніжна усмішка. -, замість жахливого, вкритого брудом плаща був чорний фрак, розшитий візерунками з золотих ниток.

– Ходімо, - крізь щільну тканину, що покривала рогату голову, важко було розгледіти риси обличчя, і через неї його голос звучав більш глухо ніж минулого разу. Та все ж тон був по  дружньому приємний.

Дивлячись на силует друга те, як він віддалявся у полі густої трави синіх відтінків. Лія не одразу усвідомила, що Кор відійшов занадто далеко, тому дівчина швидко забрала ті кілька книжок біля стовбура дерева, та побігла вслід за чоловіком, не боячись перечепитися, не помітивши підступну ямку.

Притискаючи важкі книги до грудей, дівчина неквапливо пішла, кольорові трави лоскотали оголені ноги, а вітерець розвіював квіткові аромати. На лінії застеленого рослинністю казкового саду було видно темний дім, що стояв чорною тінню на фоні різноманітних барв.

***

– Проходить до вітальні та сідай за стіл, - Кор зустрів дівчину на порозі будинку.

Увійшовши всередині, Лія одразу відмічає, що всередині досить темно, а єдиними джерелами світла у кімнаті є кілька настінних світильників, проте їхнє світло було настільки тьмяне, що вона ледь могла побачити хоч щось далі власних рук. 

– У тебе завжди так темно? - запитала, обережно ступаючи вперед. - Буде не дуже добре, якщо я через щось перечеплюся. 

– Вибачай, - і варто було чоловікові клацнути пальцями, як після цього світло ламп посилилося, освітлюючи увесь простір. - До мене гості рідко заходять, а зі слабким освітленням мені значно комфортніше. А тепер, буд ласка, пройди до кімнати й почекай мене на дивані, поки я приготую що-небудь поїсти.

Але дівчина хапає чоловіка за рукав, відчуваючи крижаний холод - набагато сильніший за той, що панує в саду. - крізь щільну тканину, розшиту золотими нитками. Крізь "вуаль", як вирішила назвати цю ганчірку на голові рогатого, Лія намагалася хоч щось розгледіти, але марно. Дівчина відчувала себе людиною в театрі, що на найдальшому ряді намагається розгледіти акторів крізь закриту завісу.

– Щось не так, Ліє? - запитує абсолютно спокійно, накриваючи долоню дівчини власною, але холод змушує її рефлекторно смикнути рукою.

– Ти винний мені не лише вечерю, але й ще купу відповідей на мої запитання.

Нехай обличчя чоловіка не було видно, але Лія здогадувалася, що він хитро посміхнувся. 

– У нас буде вдосталь часу обговорити усе, що тебе так цікавить за вечерею, - обірвавши тактильний контакт, Кор швидко розчинився у темряві коридору, залишивши дівчину сам на сам зі своїми думками.