Ani Me 2

A ni me

У Драконів є почуття гумору. Але воно не схоже на наше.

Ян Словік «Трактат про Драконів»

Назвіть ваші імена, - тихо, але владно вимовив чоловік, що сидів на чомусь схожому на трон. 

   Трон стояв посередині просторого приміщення з низькою, проте, стелею, що ледь не тиснула на голови людей. У цій залі, крім трону та чоловіка, що на ньому тепер сидів, зіпершись ліктем на підлокіття, більше не було майже нічого. Підлога була викладена кольоровою мозаїкою, сам трон теж був прикрашений різьбленнями, на стінах , очевидно, охрою або якоюсь іншою рослинною фарбою були намальовані картини полювання чи битви. Там були зображені люди з мечами та списами.  Поруч з троном стояло кілька чоловіків, крім тих двох, що стояли обабіч від них, чоловіків було до десяти. Вони стояли мовчки й просто уважно роздивлялись чугайстра та арідника, що спокійно роглядалися навколо.

То як ваші імена? І звідки ви прибули до нашого міста?

Я- арідник. А мій супутник зветься чугайстер, - тихо , звикаючи до мови, сказав хлопець.

Чому кажеш ти, а не старший воїн? – правитель проігнорував слова юнака, натомість, пильно вдивляючись в очі чугайстра, - я буду говорити зі старшим.

Він не знає мови, - відповів той.

То переведи йому моє питання.

  Правитель вказав на чугайстра.

  Проте, здавалось, що той зрозумів.

Хоче говорити з тобою, бо каже, що ти старший. 

  Арідник тепер повернув обличчя до свого супутника.

А що хоче?

Хоче знати наші імена і звідки ми прибули,- хлопець потиснув плечима.

Я- чугайстер, - він широким жестом вказав на свої груди, - а цей юнак – мій супутник- арідник. 

Я так і сказав йому, - арідник підняв брову. Чугайстер у свою чергу потиснув плечима. – Такі в них звичаї. Просто роби, як вони кажуть, щоб їх не дратувати, бо ми не знаємо, що тут взагалі робитимемо далі.

  Арідник повернувся до правителя. Його наближені незворушно спостерігали за прибульцями. 

   Він точно переказав те саме, що сказав до того, але на обличчі правителя не поворухнувся жоден мускул. 

Ви торгівці чи воїни?

Питає: торгівці ми чи воїни, - звернувся він до чугайстра.

Скажи : воїни, бо це поважні для них люди. 

А звідки ви прибули? – прозвучало наступне запитання.

Звідки ми? 

  Чугайстер на мить замислився, а потім сказав давню назву Міста, яку усі вже давно забули. Арідник відчув, як щось ворухнулось в його кібер-серці, але просто вимовив це слово.

  Правитель нічого на це сказав, але його наближені перезирнулись між собою, і було очевидно, що ніхто з них не чув раніше такої назви. 

Чи з миром ви прийшли, чи як посланці? 

Питає, чи ми мирні воїни, чи плануємо напасти на них? – арідник усміхався одним кутиком рота.

Скажи, що ми прийшли з миром, - відповів чугайстер. – Ми просто подорожуємо, щоб побачити інші землі й країни, знайомимося з людьми та допомагаємо добрим людям. 

І нікого, крім вас, більше немає, - спитав правитель ще раз.

Питає, чи немає ще воїнів.

  На це чугайстер похитав головою на знак того, що немає більше нікого. 

Що ж… - правитель, очевидно був цілком задоволений цими відповідями. Він доброзичливо розвів руками, ніби запрошуючи їх у гості. – Тоді запрошую вас бути гостями у моєму палаці. Я радий вітати славних воїнів у своєму місті. Вас проводять до обідньої зали, де на нас чекає щедрий стіл. Чим багаті, тим і раді.

На цьому, очевидно, аудієнцію було закінчено. Хлопець переклав запрошення чугайстрові, і той у відповідь поважно нахилив голову, вітаючи правителя та погоджуючись прийняти це запрошення.  Потім правитель владним жестом наказав двом воїнам, що до цього моменту супроводжували їх до палацу, відвести гостей. Чугайстрові та хлопцеві довелося знову йти назирці за супроводжуючими. 

  Потрапивши до просторої кімнати, один з воїнів махнув рукою, запрошуючи чугайстра залишатись тут. натомість, хлопця запросили йти далі. Чугайстер став на дверях, перечікуючи, щоб дізнатись, куди ж його поведуть, і чи буде його кімната далеко від цієї. Але хлопця повели недалеко. Один з воїнів відчинив двері до сусідньої кімнати і запросив того увійти. Потім вони розвернулись та пішли геть.

  Коли ж воїни пішли, чугайстер спробував роздивитися навколо.

  Кімната була аж надто простора, проте обставлена досить аскетично. Тут було просторе ліжко, встелене гарними білими простирадлами та ковдрою з якоїсь золотої тканини, на станх були такі самі малюнки, що й у залі. На них було зображено полювання.  З іншого боку від дверей був зображений й сам хижак на якого йшло полювання. Чугайстер бачив такого на малюнку у книзі колись, коли ще стакери жили на Межі, а він приходив до них іноді. Звір був зображений розлюченим , він пнувся встати на задні лапи і взагалі справляв досить  реалістичне враження.