Розділ 30.1

Я підняла повіки, але не побачила нічого, крім яскравого світла. Навколишній шум стало чутно вдвічі сильніше, ніби хтось збільшив звук. Це відволікало і дезорієнтовувало.

У крові вирувала енергія. Я ніколи не відчувала себе такою живою. Картинка перед очима почала прояснюватись. Обриси кімнати набули чіткості. Вогонь поглинув ліжко, тумбочку, стіл і підібрався до мене.

Я машинально спробувала встати, але впала назад: зап'ястки до сих пір були прив'язані до дверей. У руках відчувалася сила, для якої мотузки не були перешкодою. Розірвала їх, як тонку нитку, встала і вдарилася чимось об стіну. Подивилася за спину і побачила там два крила.

Витончені, величні, гнучкі, прекрасні.

На декілька секунд заціпеніла від шоку. Далі пальці потяглися до білого пір'я. Воно було м'яким та гладким, як шовк. Шкіра на руках теж змінила відтінок — стала таким самим кольором, як і крила. На них утворились довгі пазурі.

Тіло здавалося чужим.

Дим поглинув велику частину кімнати. Дихати було важко, але мені це вже не було потрібно. Організм ніби не потребував повітря. 

Струснула головою і вирішила потім розбиратися з усіма змінами. Треба було встигнути врятувати Рене та Хенка. Думки про те, що вже могло бути пізно, я намагалася не допускати.

«Вони мають бути живими. Мають».

Побігла на вихід із кімнати. Крила вдарилися об одвірок. Не могла ними керувати, тому не відразу вдалося вибратися зі спальні. Коли неслась по коридору, новоутворена частина тіла билась об стіни. У мене не було часу вчитися керувати ними, тому летіла до спальні Здорованя, ігноруючи тимчасові незручності.

Вогонь полонив частину коридору. Полум'я билось у двері кімнати Хенка. Підбігла до неї, вдарила ногою, не зважаючи на жар. Він не обпік мене. Я лише відчула скороминуще тепло. Усередині було не так багато диму, як у коридорі. Вогонь сюди не встиг дістатися.

Ринулась до Хенка, нахилилася до грудей, прислухалася і почула повільний стукіт серця. 

— Боже, — прошепотіла з полегшенням.

Хенк був важким. Колишня я не змогла б його підняти, але зараз мої фізичні здібності були покращені в кілька разів. Хотіла закинути його на спину, але заважали крила. Довелося нести його на руках. Я відчувала тяжкість, але міцно тримала його в такому положенні. У коридорі нас чекали хвилі полум'я. Закривала крилами Хенка від вогню. Сходи вже знатно підгоріли. Не стала спускатися по ним, а натомість вибила перила, подивилася вниз, оцінила ризики і, вирішивши, що тепер моє тіло стало міцнішим, стрибнула вниз. Приземлення було грубим — я ледве не впала разом з Хенком. На щастя, мені вдалося втримати рівновагу. Тут також мене виручили крила.

За кілька метрів від мене на дивані лежала Рене. Вогонь оточив її. Я не могла кинути Хенка і одразу кинутись до неї. Спочатку треба було винести його надвір.

Побігла до дверей і вибила їх ногою. Обережно прикриваючи Здорованя, вибралася на свіже повітря, відбігла подалі від будинку і поклала його на галявину. До нього підбігла перелякана Тіна. Я з усією швидкістю ринулась назад до палаючого будинку. Вогонь неприємно пропалював шкіру, нагрівав її, але не завдавав пошкоджень, немов нове тіло було невразливе до опіків.

Увійшла до будівлі, попрямувала до Рене, підняла її на руки, рушила до виходу і поклала біля Здорованя. Потрібно було викликати швидку та пожежників, але всі телефони залишились у будинку. 

Звернутися до сусідів по допомогу теж не могла: з білою шкірою, крилами та кігтями перед ними краще було не з'являтися.

Гострий слух уловив виття сирен, хоча машин поблизу не спостерігалося. Схоже, хтось побачив дим та викликав пожежну машину. Я зраділа, але наступне усвідомлення вмить зіпсувало настрій — мені не можна було з'являтися на людях у ангельській подобі. Як повернути людський вигляд, навіть не уявляла.

Замружилася, спробувала уявити себе у звичному тілі, але нічого не змінилося. Зі спини, як і раніше, стирчали два крила. А сирени тим часом наближалися.

Озирнулася навколо у пошуках відповідного укриття. Крім палаючого будинку, залишились лише будинки сусідів та вулиця. Вриватися на чужу територію було небезпечно, а на головній дорозі мене могла помітити будь-яка машина, що проїжджала повз.

«Думай думай!» — повторювала я собі. Потім згадала про Нейтана.

Він міг щось придумати чи пояснити, як повернутися у образ людини.

Я глянула на долоні, перш ніж з'єднати їх, і помітила, що печатки зникли. Вони відповідали за наш зв'язок з наставником. Нейтан колись попереджав, що після набуття божественої сили вона зникне. 

Вирішивши, що втрачати мені нічого, я все-таки поєднала долоні і покликала Нейтана. Мені залишалося лише сподіватися, що це спрацює.

Наприкінці вулиці вже виднілася пожежна машина. Мені не було куди сховатися, як забігти за будинок. Не ставши гаяти час, рушила на заднє подвір'я. Там мене хоч пожежники не побачили б.

«Про Хенка і Рене обов'язково подбають. Допомога вже близько», — сказала я собі.

Оббігла палаючий будинок і припала до дерева, що росло на задньому дворі. Озирнулася на всі боки і натрапила на шоковані очі Ембер, які дивилися прямо на мене.