Розділ 29.3

— Якщо ти не перестанеш сіпатися, я переріжу тобі горлянку! — з ненавистю промовив він, хапаючи мене за горло однією рукою так сильно, що я почала задихатися. Його пазурі вп'ялися в шию. Її пронизав гострий біль, а потім тепла рідина ковзнула по шкірі. Друга його рука, як і раніше, тримала мене за зап'ястя.

Демон різко відпустив моє горло — хвиля повітря увірвалася в легені. Я часто дихала і намагалася прокашлятися. Мене жбурнули до порога. Одну долоню мій нічний жах поклав на ручку дверей, після чого почав примотувати її мотузкою, яку дістав з кишені штанів. Я штовхала його ногами, смикала руками і кричала, але безрезультатно. Другу долоню він прив'язав до іншого боку дверної ручки. Мотузка щільно прилягала до шкіри. При будь-якому штурхані зап'ястя обпалювало болем.

Диму в будинку ставало дедалі більше. Демон повернувся до мого ліжка, взяв шприц і сів навпроти мене з отруйною усмішкою на губах.

— Знаєш, я ось думаю, — з насолодою простягнув він, крутячи в руках шприц, — чи варто тобі колоти снодійне чи ні? З одного боку, так буде безпечніше, але ж я не почую твоїх криків, коли вогонь пожиратиме твоє тіло.

«Він хоче спалити мене живцем».

Снодійне було для того, щоб я міцно спала і не помітила дим. Тоді б надихалася ним і згоріла разом з будинком, так і не зрозумівши, що сталося. Моя смерть мала виглядати як нещасний випадок. Але я прокинулася і почала опиратись. 

Краще б мене відразу вбили, ніж спалювати живцем.

Демон бачив страх у моїх очах і насолоджувався цим. Його обличчя було приховано під маскою, але райдужки горіли від насолоди. Я намагалася не піддаватися паніці, яка наростала з шаленою швидкістю. Розуміла, що він тільки цього й чекає. Щоб вижити, треба було думати. Емоції лише заважали.

Вирішила перестати чинити опір і почати обмірковувати всілякі варіанти порятунку. Сподіватися могла лише на себе.

— Ти чого затихла? Я знаю, як тобі підняти настрої. — У його голосі пролунав злий глум. — Ти горітимеш не одна, а зі своєю подругою й таточком. Ви чутимете крики один одного.

При їх згадці живіт скрутило у вузол. Надія на те, що демон їх не чіпав і вони зуміли втекти з палаючого будинку, розтанула на очах.

«Вони не можуть померти».

Прийшло усвідомлення, що я тепер відповідаю і за їхні життя. Через мене демон підпалив будинок. Через мене вони опинилися в небезпеці.

Був один вихід — звільнити руки, покликати Нейтана та врятувати Хенка і Рене. Але поряд не було відповідних предметів, а мотузка була надто товстою, щоб її перетерти.

«Якби я розкрила силу, змогла б її розірвати».

Я схопилася за цю думку. Мені більше нічого не залишалося.

Заплющила очі і спробувала заглянути всередину себе, як на заняттях з Ейденом. Дим почав пробиратися у легені. Закашлялася й уперлась губами в плече, щоб хоч якось фільтрувати повітря. Почала дихати через раз. У такому стані практично неможливо було зосередитися, але в мене не було іншого вибору.

Уявила себе десь далеко від дому, де тільки я, повітря і свобода. Таким місцем стала галявина у лісі, на яку я колись забрела у дитинстві. Вона була всіяна квітами, а навколо неї, як вірні охоронці, вишикувалися дерева. Свідомість перенеслася у це тихе місце, а зовнішній світ став далеким та відстороненим. У ньому залишився демон, пожежа, зв'язані руки та їдкий дим.

— Ми запакували дівку та мужика, — десь віддалено пролунав незнайомий голос.

— Все пройшло гладко? — поцікавився демон, який напав на мене.

— Вони сплять, як убиті. Тепер треба вшиватись звідси, поки тут все не згоріло до біса. Цей довбаний вартовий встиг поранити двох. Потрібно підчистити сліди.

Краєм свідомості зазначила, що вони говорять про Рене та Хенка. Їх не прив'язували як мене, а лише приспали.

«Якщо їх ніхто не витягне звідси, вони можуть померти від задухи димом, перш ніж до них дійде вогонь».

Відштовхнула ці думки і продовжила занурюватись у себе, поки на задньому фоні продовжували говорити:

— А з нею що? — Ще один новий голос. Він, на відміну від інших, звучав глухо та ослаблено. — Ти її не приспав?

— Замовкни! Вона почала брикатись, довелося імпровізувати.

— Вона у відключці чи ні?

Мене вдарили ногою у стегно, але я була на галявині, куди не доходив біль.

— Ще дихає, але, судячи з вигляду, їй не довго залишилося, — відповів демон, який зв'язав мене.

— Підпалюй тут все, і звалюємо! — крикнув хтось із них.