Розділ 28.2

Хейлі

Моя свідомість пливла по гірській течії, а в грудях розквітало тепло. Таке бажане, приємне та… знайоме.

«Знайоме».

Я різко сіла на ліжку і обернулася до вікна. Темна постать упиралася у підвіконня і, схрестивши руки, спостерігала за мною.

— Ти? — спантеличено спитала я. У мені зросло занепокоєння. — Щось трапилося з Хенком?

Хлопець не поспішав із відповіддю, але незабаром коротко промовив:

— Ні.

Полегшено видихнула і розслабилась. 

— Я ж казала, що не треба мене тут охороняти. 

— Не в цьому справа.

Між нами запанувала тиша.

Він був тут. Вночі. У моїй кімнаті. Без вагомих причин. 

Під місячним світлом його погляд здавався ще більш чуттєвим. Цілком інший вид хвилювання охопив мене. Ми й до цього залишалися самі ввечері, але зараз все було інакше. Ніч — це час оголених душ, яких вона огортає ковдрою.

Ніч нашіптує, спокушає, запевняє, що всі таємниці зникнуть з появою перших променів сонця. Усі маски злітають, випускаючи назовні істинні бажання. Вони марні в темряві, де доводиться довіряти лише почуттям.

Ейден не рухався. Здавалося, що його очі були скрізь. Вони пронизували кожен міліметр мого тіла, залишаючи невидимі опіки. Він вивчав мене, а я його.

Повний місяць освітлював недбало вкладене на бік волосся і частину обличчя. З іншого боку падали тіні, додаючи демонові похмурості та чарівності. Він випромінював силу, яка страшенно лякала, але при цьому тягла до себе, як магніт. Декілька неслухняних пасм спадали на лоб і діставали до очей. Я не бачила, але відчувала, куди вони дивляться.

На мене.

У темряві він здавався таким далеким і небезпечно близьким. Створіння, яке манило до себе, до якого найбільше на світі хотілося дотягнутися, але будь-який дотик міг принести непоправну шкоду.

— Навіщо ти тут? — неусвідомлено я перейшла на шепіт.

— Не знаю, — отримала таку ж тиху відповідь. Звук його низького голосу віддався вібрацією у тілі.

Ейден відштовхнувся від підвіконня і почав наближатися, пронизуючи мене гострим поглядом, від якого було неможливо сховатися навіть у темряві. З кожним кроком — тихим, плавним, впевненим — серце розпачом билося в грудях.

Демон присів біля ліжка і задумливо схилив голову, ніби намагався розгадати цікаву загадку. Наші очі були майже одному рівні.

— Знаєш, Ангелятко, наш зв'язок дуже дивний.

Він замовк і подивився на мене, нахиливши голову.

— Я ніколи не чув про щось подібне у інших ванс.

— Що саме дивно? — Мій голос було ледве чути. Я намагалася вгамувати тремтіння від переповнюючого хвилювання, але марно.

Демон простяг руку, але вона завмерла в повітрі. 

— Можна порушити твої особисті кордони і торкнутись тебе? — тихо попросив він.

Його прохання звучало кумедно і мило, але обличчя було повністю серйозне. Я кивнула. Мною опанувала цікавість. 
Тильна сторона його долоні обережно торкнулася щоки. Мої пальці міцніше вчепилися в ковдру.

— Тобі вже відомо, що демони другого покоління не можуть відчувати глибоких почуттів. Їм дісталася лише подвійна порція хіті. — Він уважно стежив за рукою, яка опустилася до шиї і викликала мурашки по шкірі. — Я хочу тебе. Страшенно хочу ще з першої нашої зустрічі в цьому будинку.

Його визнання на мить загнало мене в ступор.

Серце зробило кульбіт.

— Дивно те, що ти хочеш вансу, яка має частину твоєї душі? — уточнила на всякий випадок.

— Так, але це не найголовніше. — Його пальці дійшли до ключиці, ніжно провели по ній, відкинули волосся назад і торкнулися підборіддя. Я могла відштовхнути, наказати прибрати свої руки, але не стала. Від його дотиків температура тіла зростала, а нутрощі переверталися. Мені подобались ці нові відчуття.

— А що тоді?

— Те, що я відчуваю, крім цього.

— І що ти відчуваєш? 

— Не знаю, — відповів він із задумливим обличчям і насупив брови. — Я завжди тримав під контролем емоції і покладався насамперед на мозок. Інакше було ніяк. Я потонув би у своїх бажаннях і емоціях. Хіть теж доводилося тримати у вуздечку і випускати у дозованих нормах. Це складно, тому демони майже завжди вибирають собі у якості сексуальних партнерів інших демонів. Так можна перестати стримувати себе. Взаємовигідна допомога і все таке.

Його слова здивували мене своєю прямолінійністю. Я не звикла до таких розмов та не знала, як на них реагувати.

— У твоєму випадку все набагато складніше, — продовжив Ейден.

— Бо в мене частина твоєї душі?