Розділ 27.3

— Я сканував його на наявність пошкоджень. У нього було лише кілька забитих місць. Нічого серйозного.

Від тіла Адама на мить пішло тьмяне світло, в якому розчинилися крила та нігті. Шкіра стала тілесного кольору, як у звичайної людини, а волосся забарвилося в темно-русявий колір, майже пшеничний. Статура теж змінилася. Тепер він був худорлявішим. Зовнішність Адама була не примітною, на відміну від інших вартових та демонів, яких я встигла побачити. Її шарм полягав у простоті.

Поруч із ним стояв Ліам. На відміну від напарника, він уже був у вигляді людини. У нього було густе чорне волосся, яскраво виражені вилиці, широкі плечі. Він виглядав як модель зі сторінок журналу для самотніх жіночих сердець. Тільки за такою ідеальною зовнішністю ховався відштовхуючий характер та своєрідне почуття стилю.

— А чи не надто у вас теплі стосунки? — звернувся він до нас з Ейденом. — За ідеєю, ви маєте ненавидіти один одного.

— За ідеєю, ти повинен замовкнути, поки твій рот ще може зробити це самостійно. Але ж ти цього не робиш. А даремно, — абсолютно незворушним тоном відповів демон.

Ліам стиснув щелепу, а в його очах запалала чиста ненависть. Він зібрався зробити крок уперед і сказати ще щось, але Адам виставив руку в бік, тим самим перегороджуючи йому шлях.

— Навчися контролювати себе та стеж за мовою, — тихо і спокійно промовив вартовий. Його сірі очі залишалися серйозними.

Ліама це розлютило ще більше.

— А ти не командуй мною, — процідив він крізь зуби. — Я сам вирішу, що мені робити.

— Тоді не створюй проблем там, де їх і без тебе вистачає. — Адам опустив руку.

— Уявив себе чорт знає ким, — промимрив собі під ніс Ліам і зчепив зуби.

— Хейлі, як самопочуття? — поцікавився вартовий, склавши руки в кишені джинсів.

— Все в порядку. Ран, наче й не було, а слабкість потроху минає. Дякую тобі за мене та Хенка. Якби не ти, я могла б і не вижити.

Адам кивнув, приймаючи мою подяку.

— Якщо ти надивилася на свого Хенка, то можемо йти, — заявив демон.

— Стривай. — Я подивилася на Здорованя. Він виглядав таким утомленим і незахищеним. У мене щеміло в грудях від жалю до нього. — Хенку тут буде холодно. Йому треба принести ковдру.

— Я принесу. Не хвилюйся, він тут лише до приходу ангела впливу, — запевнив мене Адам.

— А потім?

— Побачимо. — Його куточки губ піднялися в заспокійливій усмішці. Слабкій, ледь помітній, але щирій та надійній.

— Чудово, а тепер на вихід. — Ейден поніс мене назад.

Ейден

— Я вже в кімнаті. Можеш відпускати мене, — звернулась до мене Хейлі.

Робити це мені абсолютно не хотілося. Я помітив її слабкість, як тільки вона вперше спробувала підвестися з ліжка. Тоді її ноги ледь помітно тремтіли, але вона продовжувала наполегливо намагатися прорватися до Хенка.

— Впевнена? Знаєш, якщо я помру через те, що ти впадеш і розіб'єш собі череп при запамороченні голови, я знайду твою душу і скажу лише одну фразу.

— Яку?

— А я ж тебе попереджав.

— Ти жахливий. Цього не буде. Відпусти мене, і я доведу.

Я неохоче виконав її прохання.

— Дивись.

Вона почала кружляти навколо своєї осі, як тоді в Дєріленді. Тільки на цей раз дівчина не сяяла від радості. Мене охопили ті ж бажання, що й тоді, тільки глибші.

Перед очима виплив її закривавлений образ. Спогади про її поранення, залиту кров'ю піжаму та холодну шкіру нагадали про той напад страху, що я відчув.

Мною заволоділо наполегливе бажання обійняти Хейлі, відчути тепло її тіла і переконатися, що з нею справді все гаразд, а це не витвір моїх фантазій.

«Нісенітниця! Я не можу відчувати нічого такого».

Запустив руки в кишені джинс і стиснув кулаки, щоб не кинутися до неї.

Згадав її слова, які мене колись розлютили.

«Ти чіпляєшся за образ злого демона і намагаєшся слідувати йому. Але навіщо це, якщо ти хочеш повернути світлу частину душі та стати щасливим?»

Навіщо? Тому що, прив'язаність — це слабкість. У мене з'явиться вразливе місце, по якому легко вдарять вороги. Егоїстом бути простіше. Ти нікому нічого не винен, і ніхто не чекає від тебе щось натомість.

«Виріши нарешті: чи хочеш ти й надалі відповідати образу злого демона або нарешті приймеш зміни, які відбуваються з тобою, перестанеш опиратися їм і спробуєш зробити своє життя щасливішим».

Я сам не розумів себе.