Розділ 26.5

«Все буде добре, Ангелятко. Тільки тримайся», — подумки благав її, а потім одразу себе відсмикнув.

«Що за чортівню я несу? Поводжуся як шмарклива ганчірка».

Але й ці думки враз зникли, як тільки її рука схопила мою.

Я стиснув маленьку долоню. Вона була геть холодна.

Мене розривали емоції, які я не міг пояснити. Найяскравішими із них був гнів і бажання вбити всіх навколо. Але під ними ховалось щось схоже на страх.

Страх, що моє Ангелятко може померти.

Ця думка зводила з розуму, дратувала і лякала до сказу.

Чорт забирай, та я так не переживав навіть, коли мою душу вперше відправили в Пекло! А мені тоді по-людським міркам було років сім. У той момент я ще навіть цілком не встиг відійти від перевтілення в демона. І річ не в тому, що з її смертю помру і я.

Мене турбувала вона сама.

Моє життя пішло до біса з моменту самого зачаття. Єдиною, хто пробудила в мені хоч якийсь інтерес до нього, була та, що зараз заливалась кров'ю в моїх руках.

Кретин. Залишив її одну. Так і знав, що треба було з самого початку схопити Хейлі і сховати десь, щоб жодна жива душа до неї не дістала. Але ж ні, вирішив, що так буде не цікаво.

Добре, що Форда залишив за нею слідкувати. Він хоча б доповів, що в будинку щось відбувається.

— Кровотеча не зупиняється! — крикнув я, дивлячись за тим, як все більше червоної рідини вбирається в одяг Хейлі.

— Я ж казав, що від мене ніякої користі, як від цілителя! — у відповідь роздратовано кинув вартовий. Його руки продовжували нависати над раною і випромінювати ледь помітне сяйво. — Я роблю все, що можу. 

Я вилаявся і знову зазирнув у сіро-блакитні очі мого блідого Ангелятка. Її долоня перестала стискати мою руку, повіки трохи прикрилися, а дихання почало сповільнюватися.

«Бісову м…!»

— Якщо твій цілитель зараз не з'явиться тут, я знайду його і притягну сюди сам! — прогарчав я, остаточно втрачаючи терпіння. — А якщо він її не вилікує, то особисто вирву його крила і кину їх на поживу щурам!

Я не розумів, що зі мною. Мій контроль рвався на шматки.

— Заспокойся, — грізним голосом промовив Нейтан, зосереджено дивлячись на рану. — Ти забуваєш, з ким говориш, демон.

Мені було начхати на наслідки. Я готовий був відкрито піти проти Небесної Ради, оголосити війну всьому світу й вирушити в Пекельний вогонь, аби врятувати її.

Коли я вже зібрався переступити дозволену межу, в кімнаті з'явився ще один вартовий в ангельському вигляді. Він швидко оцінив стан Хейлі і сухо наказав:

— Відійдіть.

Я зціпив зуби, але зробив так, як він сказав.

— Їй стає гірше, — доповів наставничок Хейлі. — Вона втратила багато крові. 

Новоприбулий білобрисий вартовий опустився навколішки і приклав до рани руки. Навколо них утворилося яскраве сяйво.

— Ти зцілював її? — спитав він.

— Намагався, але ти ж знаєш, що я повний нуль в цьому. 

Я схрестив руки, зчепив щелепу і завмер у напруженому очікуванні. Ангелятко вже прикрила очі і ледве дихала. Я наказував собі не піддаватися тривозі і страху, які були абсолютно невластиві мені.

«Сказав би мені хтось, що я трястимусь, як шмаркач, над життям ванси, я б посміявся з цього, а потім вирвав би йому язик. Іронічно, адже нещодавно я сам збирався її вбити».

Вартовий зцілював її протягом кількох хвилин. Я навіть не дихав. Все дивився і дивився на бліде обличчя Ангелятка. Її дихання поступово приходило в норму — ставало спокійним і розміреним, як уві сні.

— Тепер з нею все буде добре, — уклав вартовий із худорлявим виглядом. — Від рани не залишилося слідів, але її організму потрібен час на відновлення. Вона проспить близько кількох годин.

Після його слів я й сам не помітив, як полегшено видихнув.

«І як я до цього дійшов?»

_______________________

Любі читачі, ми підходимо до завершення цієї книги, але не історії наших героїв. У моєму блозі вже з'явилась детальна інформація стосовно цього. Важливо її прочитати, щоб знати, чого очікувати далі. 

Щиро Ваша Дар'я Дзвін.