Розділ 25.5

Як і казала Ерела, Хенк прокинувся за годину. Він почав вибачатися за те, що одразу заснув після повернення додому і не зміг провести зі мною час, як обіцяв раніше. Я запевнила, що все гаразд і добре, що він відпочив. Потім приготувала вечерю. Ось так ми й просиділи за столом залишок вечора: їли макарони у сирному соусі, розмовляли про дрібниці та згадували кумедні історії. Це була звичайна сімейна вечеря. Нехай наша родина складалася лише з двох людей, але на душі було так тепло та затишно. І всі проблеми на якийсь час відійшли на другий план.

Ейдена в будинку не було. Як тільки прибув Адам, він пішов, не сказавши мені жодного слова. Про відхід демона зрозуміла, коли перестала відчувати його. І від цього з’явилась якась порожнеча, ніби разом із собою він забрав частинку мене. Хоча насправді так і було — він мав половину моєї душі. Також під цією порожнечею ховалися й інші емоції: відлуння туги та самотності. Швидше за все, тому що ми з Ейденом розійшлись на поганій ноті. Мені не подобалося, що наша розмова ні до чого не привела. Кожен залишився зі своєю думкою, і не було жодного результату.

У мене була можливість поговорити з Адамом, але настрій був не підходящий. Щоб відволіктися, я зателефонувала Рене і проговорила з нею до пізньої ночі.

— Я вмираю! — з ходу заявила вона. — Ні, ця школа просто нестерпна, а без тебе в ній взагалі немає сенсу. Вона щодня систематично отруює мою душу. Точно!

Слухаючи її скарги та бурчання, я посміхалася. Її балаканина могла заглушити навіть найбільш нав'язливі думки. Вони, як таргани, розбігалися, коли чули її голос.

— А як справи у місіс Мур? 

— Нічого не змінилось. Істота, через яку я народилась, — стовідсотковий егоїстичний козел, а мати страждає через нього. Прибила б його, якби могла. Батьки не ігнорують існування своїх дітей та не кидають їх! Містер Діас мені більший батько, ніж він.

— У дитинстві ти його любила, — лагідно нагадала їй я.

— Я не любила. Я хотіла, щоб він звернув на мене увагу, — злісно заперечила Рене. — Давай закриємо цю тему, бо зараз остаточно вийду з себе.

Навіть через телефон я буквально шкірою відчувала її лють та ненависть. Як би Рене голосно не кричала про те, що ніколи не любила батька, від мене вона не могла приховати справжні почуття. Я пам'ятала з якою любов'ю вона дивилася на батька в дитинстві, як бажала його схвалення, уваги, а він був зайнятий роботою. Згодом Рене поглинула образа, потім злість. Коли містер Мур переїхав до Деріленда до своєї коханки і кинув її з матір'ю, образа дівчини і злість переросла в ненависть.

Насправді Рене — це маленька дівчинка, яка потребувала уваги батька, але натомість була їм покинута. Її ефектні форми, яскравий одяг, зухвалий характер, балакучість, емоційність, відсутність сором'язливості — все це, щоб оточуючі помітили її. І хоч вона була дуже говіркою, але з побоюванням підпускала до себе людей і майже ніколи не говорила про свої почуття.

Рене боялася, що її знову покинуть. А якщо комусь вдавалося пробитися через її бар'єр, то заради них вона була готова на все.

Такими людьми стали ми з Тімом.