Розділ 24.6

— Відпущу, — прошепотів він, нахиляючись до мого вуха. — Обов'язково відпущу, коли ти заспокоїшся і нарешті зрозумієш, що твоя поведінка не відповідає звичному Ангелятку-Хейлі.

Краєм свідомості розуміла, що він правий, але червона стіна гніву затьмарила очі. Я хотіла вдарити Ейдена, закричати, причинити біль, але не слухати його слова.

Демон схопив мене за підборіддя і схилився до обличчя так, що його волосся торкалося мого чола, а його тепле, свіже дихання приємно лоскотало шкіру.

— Слухай мене уважно та роби все, що я скажу. Для початку закрий очі.

Я зашипіла, бо не могла говорити. Мене розпирало від злості. Від того, що він не договорював усієї правди, від того, що так легко утримував мене, від того, що був сильніший і наказував мені.

— Ангелятко, я не хочу завдавати тобі шкоди, але ти явно не в собі, — спокійно промовив він, чітко промовляючи кожне слово. — Очевидно, це наслідки того, що ти відкрила мені свої емоції. Це якось зробило тебе чутливою до негативних емоцій. Щоб зрозуміти, що з тобою відбувається, ти спершу маєш заспокоїтися.

Він не дозволяв мені відвернутися або відвести погляд. Карі очі дивилися твердо, з натиском.

— Ти злишся. Тобою опанував гнів. Він затьмарює розум, змушує йти на необдумані вчинки та робити те, чого ти бажаєш. Не дозволяй йому керувати собою. Якщо не можеш його позбутися, тоді приручи. Уяви, що він — це тигр. Не піддавайся йому, запри його в клітці. Нехай не він тебе контролює, а ти його. Заглуши, відправ у дальній куточок себе і виведи на перше місце розум.

У міру того, як він говорив, я почала прислухатися до його слів. Злість потроху притуплялася: не зникала повністю, а тліла, як розжарене вугілля.

Дихання поступово поверталося до норми. Я перестала сіпатися і прикрила очі. Прислухалася до себе, до власних відчуттів, а потім спробувала взяти емоції під контроль.

Пальці Ейдена, які міцно утримували моє підборіддя, послабили хватку і почали погладжувати шкіру. Легко, плавно, ледве вловимо. Хоч подушечки пальців були грубими, але дотики виходили приємними та заспокійливими. Навколо нас запанувала тиша, яку часом порушувало моє дихання, а Ейден, здавалося, зовсім забув про цю функцію.

Через деякий час вогонь люті перетворився на вугілля, а воно на попіл, який залишив після себе неприємний післясмак. Гіркий, нудотний, з ноткою нерозуміння, жалю, тривоги, каяття та страхом перед невідомим.

Коли я відкрила повіки, то насамперед побачила його очі. Вони дивилися уважно, оцінюваюче, з якимось диким блиском і перебували в неприпустимій близькості.

Тепер же, коли до мене повернулася здатність тверезо мислити, я почала усвідомлювати, якою надто емоційною була моя поведінка.

— Пробач, — насамперед прошепотіла я. І хоч ми з Ейденом були в домі самі, оскільки Нейтан вирушив до архів, а Адам мав заступити на пост охорони лише ввечері, я все одно не могла говорити на повний голос. Хтось міг підслухати. Простір навколо нас різко стиснувся, і здавалося злочинно порушувати його криком чи навіть підвищеним тоном. — Я ніколи так не поводилася.

— Знаю, — також тихо відповів Ейден низьким голосом.

І хоч у кожного з нас було багато питань, ми просто завмерли, дивлячись одне на одного. У цю мить ми створили окремий всесвіт, в який разом поринали все глибше і глибше. І справа була не у фізичній близькості, а в тому, як ми відчували себе у присутності одне одного.

Першим відскочив Ейден. Він, наче сокирою, одним рухом обірвав між нами сполучну нитку.

— І так, — недбало почав демон, безтурботно прогулюючись по кімнаті і оглядаючи мої речі на столі. Така метаморфоза в його поведінці трохи здивувала мене. — Тепер ми знаємо, що ця штука обміну емоціями працює в обидві сторони.

— Ти маєш на увазі, що коли я поділилася своїми емоціями з тобою, то мені частково передалися твої емоції? — запитала я, як і раніше упираючись спиною в стіну.

— Ні. На той момент я не відчував злості. До того ж зміна в тобі відбулася вже після того, як ти виставила бар'єр. Тут щось інше.

— Я вже говорила, що раніше теж відчувала не властиві мені емоції у твоїй присутності. Зараз було те саме. Я дізналася, що ти промовчав про повні наслідки обміну частинами душ, і це мене сильно зачепило. Я розлютилася і в пориві емоцій почала кидатися речами. Не знаю, чому у твоїй присутності відчуваю емоції, які раніше навіть за бажанням не могла пережити. Можливо, те, що я сьогодні зробила, це підсилило. Можливо, чим більше ми проводимо часу один з одним, тим більше нових емоцій можемо відчувати? Може це зближує наші душі і, коли вони поряд, ми можемо відчувати їх самих та емоції, якими вони нас обдаровують? Впевнена, що ти теж можеш з легкістю знайти мене на відстані ста метрів, якщо навіть не більше. Адже так?

— Так. — Кивнув Ейден, вивчаючи на полиці мої дитячі фотографії з Хенком.

— І в тебе в перші секунди нашої зустрічі теж починає щось теплішати чи тремтіти в грудях?

— Щось у цьому роді, — туманно відповів демон.

— Я не знаю, як це пояснити, але коли ти поруч, якась частина мене тягнеться тобі на зустріч. При цьому в мене таке відчуття, ніби я знаходжу загублену частинку себе. Це як… — Я задумалася, підбираючи потрібні слова.