Розділ 24.5

— Я досі відчуваю відлуння дивних емоцій.

— Яких саме?

Він виразно глянув на мене. Щось глибоке та інтимне відобразилося у його очах.

— Точно не тих, що має відчувати демон.

— І це погано?

— Не знаю, — задумливо промовив він.

— Ти ж сам цього хотів: мати змогу відчувати те саме, що я.

— Так, цього я прагнув все життя, проте спершу маю в цьому розібратися. Зараз у нас інша проблема.

Я питливо зігнула брову.

— Ангел впливу може копатися в голові сейкандів, поки вони повністю не розкрили ангельську силу. — З початку його слів я вже сама здогадувалась, до чого він хилить. — Якщо він матиме вагомі підстави, зможе отримати дозвіл від Небесної Ради і залізти в твою голову, а це означає…

— Він дізнається про нашу угоду і про те, що насправді сталося в Деріленді, — здогадалася я, і всередині мене поселився холод. — А що нам за це можуть зробити?

Демон посміхнувся.

— Оу, мені ахри подарують квиток на прямий рейс до пекельного вогня, — повідомив це настільки повсякденним тоном, ніби в цьому немає нічого незвичного. — А ось про тебе нічого конкретного сказати не можу, адже ти ще не повноцінний сейканд.

Мене осяяв здогад.

— Тож ти мені нічого не хочеш розповідати? Страхуєш себе на той випадок, якщо в мою пам'ять загляне ангел впливу?

— Не без цього, але я взагалі скромна особа. Не люблю привертати до себе увагу і тим більше ділитися деякими аспектами свого життя.

Щодо скромності, то я б посперечалася, якби так сильно не переживала з нового приводу.

— Нейтан казав, що перевірятимуть лише Хенка. Значить, мене чіпати не будуть.

— Цьому вартовому зі шпагою потрібно якнайшвидше розібратися з тобою, щоб перестати виконувати роль няньки. Повір, такі як він не зупиняться, доки не доведуть справу до кінця. Він є одним з найкращих воїнів Небесної Ради. Вартовий першого рангу. Йому не можна довіряти.

— Я гадала, що ти не знав його раніше.

— Так і є. — Кивнув він.

— Ти збирав про нього інформацію?

— А ти думала, я просто так йшов ночами, залишаючи тебе без нагляду?

Відкривалося дедалі більше таємниць.

— Що означає «вартовий першого рангу»?

— Вартові діляться на ранги. Їх лише три. Вони означають наближеність до Небесної Ради. Сюди входить і заслуги вартового, і його характеристика, і навички, і наскільки йому довіряють архи. Той факт, що він першого рангу вже загрожує нам.

Він замовк, але я відчула недомовленість.

— Є те, що мені потрібно знати, так?

— Ні він, ні архи не схвалять нашу витівку щодо повернення своїх частин душ. Навіть, якщо ми це робимо добровільно. Для них це буде оскверненням божої волі. Ми будемо зрадниками. На нас відкриють полювання. І покарання буде набагато гіршим. Їм не вигідно, щоб це набуло розголосу, тому вони спробують нас позбутись. Можливо. 

— Ти не говорив про це раніше, — дорікнула йому. — Ми ж домовилися все одне одному розповідати.

— Сказав тепер. — Він знизив плечима. — 

— Тобто коли ми це зробимо, то нас прийматимуть за зрадників? А далі що? Пекельний вогонь чи як там ви його називаєте?

— Чарівно, чи не так?

— Ти мусив сказати мені про це одразу! — Я схопилася з ліжка. — Ми ж домовилися про все говорити один одному!

— Ти не запитувала. Логічно, що вони цього не схвалять. Це було очевидно. Ти знала, що це проти їхньої системи. 

Мені хотілося схопити його за комір футболку і гарненько струсити, щоб до нього нарешті дійшло. Витрясти з нього все, що він ховав від мене. 

— Так, але одне діло здогадуватись, а інше — говорити про реальні наслідки! Ти постійно від мене щось ховаєш!

Бажання власноруч придушити Ейдена зростало з кожною секундою. Він, замість того, щоб відповісти мені, мовчки сидів і з цікавістю споглядав. Це розлютило мене ще більше. Я схопила подушку і щосили кинула в нього. — Досить! Відповідай мені негайного!

Демон спритно зловив подушку і відкинув її убік.

— Ангелятко, ти зараз як Медуза Горгона. Знаєш, а ти чудова в гніві.

Праведна лють вирувала у крові. Я озирнулася на всі боки в пошуках того, що мені допоможе виплеснути емоції. Схопила годинник, який до цього спокійно стояв на тумбі, потім замахнувся, але не встигла кинути. Ейден миттю опинився біля мене, перехопив його і штовхнув мене до стіни. Я смикнулася, але він припечатав мене своїм тілом. Руки підняв над головою, тримаючи їх однією долонею.

— Я, звичайно, безцінний, і для мене нічого не шкода, але не раджу приносити в жертву ні в чому не винний миленький жовтий будильник. — Демон помахав ним перед моїм носом і кинув його на ліжко. — З ним не варто грати. До речі, відкрию секрет: за бажання ним можна вбити людину.

— Відпусти мене! — крикнула я, брикаючись у його руках.