Розділ 24.2

— Ха-ха. — Демон звів очі. — Або приймай це і переставай ходити по колу, або я прив'яжу тебе до ліжка. Вибір за тобою. Тільки знай, що двічі я не пропоную.

Я взяла чашку з його рук. Вона була дуже холодна.

— Ти не грів какао?

— Це не какао. І ні, я не підігрівав його. Це вже занадто. Моя репутація вже й так сповна зіпсувалася.

— А що це? — Я зробила ковток. — Шоколадне молоко?

— Якщо вірити напису на пляшці, то так, але думаю, що там одна хімія.

— Я геть забула, що воно у нас є.

— Ось тепер згадала. — Він ліг на моє ліжко, розтянувся, закинув руки за голову, схрестив ноги і заплющив очі.

Я дивилася на нього.

— Ти помилився ліжком.

— Це компенсація за моральну шкоду. Мені потрібен спокій, тому пий своє шоколадне молоко і дай мені можливість нарешті відпочити. Нехай моя щедрість не буде марною.

Я подивилася на його безтурботний вираз обличчя.

— Дякую.

Хоч Ейден і намагався продемонструвати свою корисливість, але я все більше переконувалась, що це лише театральна постанова. А гучні кроки тут зовсім ні до чого.

Спостерігаючи за ним, відпила шоколадне молоко, а потім зіщулилася. Воно було надто холодним, а з приходом осені температуру в кімнаті можна було охарактеризувати як «у футболці холодно, у светрі душно».

Повіки демона різко відкрилися, а карі очі дивилися прямо в мої.

— Ти витріщаєшся на мене, — констатував він.

— Ти зібрався спати в моєму ліжку, — у відповідь йому озвучила такий самий очевидний факт.

— Ні, не зібрався. Я поки що не маю наміру розлучатися з життям. Відпочивати — не означає спати.

— Але це виглядало саме так.

Від холодної чашки замерзли руки. Я поставила її на тумбочку і натягла рукави худі на пальці.

— Не все, що ти бачиш, є дійсністю, — філософськи промовив він, спостерігаючи за моїми рухами.

Мені раптово спала одна думка: я жодного разу не бачила Ейдена сплячим.

— Ти взагалі спиш?

— Іноді.

— Іноді — це не повна відповідь. Божественні істоти взагалі сплять?

— Так.

Чергова скупа відповідь. У Ейдена часом рот не затулявся, а ось коли доходило до важливої справи, він раптово втрачав всю свою балакучість. Наче для нього навіть найдрібніша інформація була на вагу золота, яким він не хотів ділитися. І якби не наш договір про співпрацю, він взагалі не відповідав би на мої запитання.

— І скільки ж вони сплять? Сумніваюся, що вісім годин на день.

Я згадала, як у Деріленді вартові охороняли мене всю ніч, а вранці були геть бадьорими.

Наче не чуючи мене, Ейден сів, вмостився на ліжку і взяв мою чашку. Його долоні почорніли, а з кінчиків пальців зірвалися язики полум’я. Вони огорнули чашку, затанцювали навколо неї в чарівному танці і зникли. Потім демон з незворушним виглядом поставив її назад на тумбочку, відкинув голову на спину ліжка, заплющив очі і відповів на моє запитання:

— Сейканди та примуси сплять близько двох годин на тиждень.

Я пропалювала поглядом чашку, тому не одразу відреагувала на його слова.

— Дві години на тиждень? — Подивилася на нього. — Це майже нічого.

— Ооо, ні, Ангелятко. Це дуже багато.

— Чому ти сказав, що поки що не хочеш розлучитися з життям? Для тебе небезпечно спати?

— Тобі все завжди треба знати. — Посміхнувся демон, не розплющуючи очей. — Розкажу, якщо ти пообіцяєш мені послугу.

— Ще одну? Ти ж минулу ще не використав.

— Послуг багато не буває. — Той знизав плечима.

— Згодна, тільки якщо ця послуга не буде суперечити моїм переконанням.

— Ангелятко, ти з такими вміннями торгуватися пропадеш у перший же день у світі божественних істот. Навіть не знаю, хто тебе перший розведе: примус чи сейканд.

— Я не проти допомагати іншим, якщо це в моїх силах.

— Це тупо, — пирхнув він. — Тоді тебе просто використовуватимуть. Не варто так легко погоджуватися на угоди. Потрібно завжди вимагати з опонента максимум під час торгів і ніколи не йти на його початкові умови.

Я похитала головою.

— Доброту і людяність часто плутають зі слабкістю та дурістю. Вони можуть призвести до однакових вчинків. Різниця полягає у їхніх мотивах.

Я взяла чашку із шоколадним молоком, і на моєму обличчі розтяглася радісна посмішка.

Вона була гаряча.

Ейден нагрів її.

Для мене.

У душі розлилося тепло. Маленький вчинок, який на перший погляд здавався дрібницею. Майже незначна річ, але саме такі деталі говорять набагато більше за гучні слова. У них криється істина.

Ейден постійно твердив про репутацію злого демона і не хотів її псувати. Складалося враження, що він старанно чіплявся за неї, забороняючи собі робити хороші вчинки. Неначе соромився їх чи сприймав за слабкість. Він міг перетворити моє життя на справжнє Пекло, про що мені прямо заявив, але не став. Натомість почав спілкуватися зі мною, навчати, а тепер навіть проявляв щось подібне на… підтримку? Це норма для звичайних людей, а не демонів другого покоління.