Розділ 22.3

— Схоже, коли ми поруч, то можемо відчувати емоції, викликані частинами душ, які у нас відібрали при народженні.

— Виходить, що в твоїй присутності я можу злитися, дратуватись тощо, а ти поряд зі мною стаєш... — я не могла підібрати влучного слова, — добрішим?

Він хмикнув.

— Я б так це не назвав. Швидше за все, мої думки стають менш егоїстичними, а бажання менш садистськими.

— Боюся навіть уявити, про що ти думаєш, коли мене немає поряд.

Ейден посміхнувся.

— Не забувай про те, що половина з них провокує частина твоєї душі. Ти готова до того, що на тебе чекатиме після її повернення? Тобою опанують нові емоції, які підштовхуватимуть тебе до не найкращих дій. Повір мені, темрява надто спокуслива. Вона приваблює, заманює у свої сіті. Ти перестанеш бути такою білою та пухнастою.

Я розуміла це, але вірила, що зможу приймати правильні рішення. Адже не емоції визначають сутність людини, а її вчинки та їхня мета.

— Зате це буде чесно. — Знизала плечима і опустила погляд на чашку. — Не тільки стосовно тебе, а й до мене. Я хочу мати право вибору, а не бути запрограмованим носієм світла. Я повинна сама ухвалити це рішення і слідувати за ним. Наскільки зрозуміла, то люди мають і світлий, і темний бік.

Ейден кивнув на підтвердження, а я продовжила:

— При цьому всі вони різні. Хтось бажає зробити світ кращим, хтось просто живе для свого задоволення, є й ті, які йдуть на поводу у заздрощів і намагаються нашкодити іншим. Це їхнє рішення. Їхній вибір.

— Вони мають початкову базу ресурсів і направляють в потрібну сторону. Цей вибір у результаті визначає їх. Ти теж хочеш мати цей стартовий пакет та самостійно зробити себе, як особистість, — по-своєму трактував демон.

— У тебе дуже дивне формулювання, але загалом — так. Тепер твоя черга відповідати. — Я зробила кілька ковтків солодкого напою, даючи собі час для роздумів над найкращим питанням. — Чому ти передумав приносити мене в жертву?

Це не давало мені спокою довгий час. Ейден хотів закінчити ритуал. Він був одержимий ним, але в останній момент не зміг довести розпочате до кінця.

Не зміг мене вбити.

Судячи з його реакції, яка була після цього, для нього це стало неприємною несподіванкою.

Демон неквапливо відпив більшу частину шоколаду. Щось мені підказувало, що це було зроблено навмисно, аби виграти час. Він ретельно обмірковував відповідь і сказав:

— На той момент я не змінював свого рішення.

Мені машинально захотілося запитати, чому, але я в останній момент зупинила себе. З Ейденом треба було стежити за кожним словом та ретельно підбирати питання.

— Це не відповідь на моє запитання. Ти зрозумів, що я мала на увазі.

Він задумливо схилив голову і витріщився на мене.

— Я не знаю, — видихнув, а потім додав: — Мені не хотілося тебе вбивати, але й від своєї мети я не збирався відступати. Планував здійснити задумане, але тіло не підкорялось. Воно категорично відмовлялося жертвувати тобою.

Ейден знизав плечима, демонструючи свою показову байдужість. Я повірила б йому, якби не знала настільки важливим для нього це було. У голові чітко засіла картина його рішучих, відчайдушних, шалених очей. Він був одержимий своєю метою і готовий піти на все заради втілення бажаного.

— Ти сказав, що на той момент не змінював рішення. А коли ти передумав?

— Це вже нове питання. Нині моя черга.

Ейден ухилився від відповіді. Усю розмову він відповідав лише на питання, які хотів. Періодично у ньому прокидалась балакучість, але вона стосувалась лише дрібниць. Щодо чогось серйозного, з нього слово було не витягти. Він навмисне відволікав мене нейтральними темами про душі, щоб я забула про головні питання.

— Скажи мені, як це бути щасливою? Вміти радіти, співчувати, любити, мати нормальне життя, дитинство, сім'ю, друзів?

Ейден не виглядав засмученим. В його очах читалася цікавість. У мене стислося серце, як тільки я зрозуміла, що він справді не мав жодного уявлення про ці речі. Його життя було абсолютно іншим. Мені захотілося дізнатися про нього. Про успіхи, невдачі, випробування, через які йому довелося пройти.

— Це чудово, — з м'якою усмішкою відповіла йому, хоч у голосі почувся жаль і смуток. — Я знаю, що в мене є підтримка, що не одна, що є люди, яким я можу довірити своє життя, запитати поради чи звернутися за допомогою. Хенк завжди піклується про мене, готовий підставити своє надійне плече будь-якої миті. Рене постійно заряджає мене емоціями, втягує у якісь кумедні історії. З нею моє життя стає яскравішим і насиченішим. Тім — вірний друг, з яким цікаво спілкуватися. Вони роблять мене і моє життя кращим. Дарують мені те саме щастя. Воно окрилює, дає сили та енергію. Ним хочеться поділитись з усіма. Віддати те, що одержав і навіть більше. Це те, заради чого варто жити.

Демон слухав уважно, наче запам’ятовував кожне слово. Зараз Ейден нагадував мені допитливого хлопчика, який просто хотів пізнати щастя.

— Моя черга. Як ти вмовив Нейтана дозволити тобі залишитися поряд зі мною? І не треба узагальнених речень. Лише конкретика. Я вже закрила очі на твоє минуле питання, яке включало в себе ще багато «уточнень».