Розділ 21.3

— Вибач, що так пізно вчора повернувся.

Хенк стомлено потер очі. Він сидів за кухонним столом, доки я наливала йому гарячий шоколад. Цю фразу з його вуст мені доводилося чути більше сотні разів.

— Ми, коли вибиралися з лісу, застрягли в ямі. Уявляєш, після дощу там утворилося величезне болото.

— Може, ти все ж таки кинеш цю роботу? — вкотре запитала його, ставлячи на стіл гарячу чашку.

Що може бути краще за теплий напій восени? І хоч на вулиці вдень до сих пір яскраво світило сонце, але наближення холодів вже добре відчувалося.

— Ти невиправна, — похитав він головою.

— Правильно. — Усміхнулася йому, поставила перед ним чашку та сіла за стіл. — Дякую за сік і за те, що відніс мене до кімнати. Сама не помітила, як заснула вчора у вітальні, поки чекала тебе.

У його погляді з'явилася провина, а потім спантеличеність.

— Куди я тебе переніс? — не зрозумів він. — Я прийшов, коли ти спала в своїй кімнаті. Вранці залишив сік із запискою, щоб не будити, і пішов на роботу.

Я насупила брови.

Якщо не він відніс в спальню, значить, це був Ейден. Більше нікому.

— Забудь, — відмахнулася. У мене були питання важливіші. Зітхнула і почала найтяжчу розмову: — Розкажи мені все про мій день народження.

Хенк узяв чашку, але усмішка зникла з його обличчя.

— Я вже говорив, — неохоче відповів він.

Завжди ця розмова відбувалася за одним сценарієм: я ставлю питання, Хенк відмахується загальними фразами й каже, що не хоче продовжувати цю розмову. Далі від нього починає виходити ураган емоцій, які мені надто складно приймати, а в кінці я йду. 

Але цього разу все мало бути інакше.

— Так, ти казав, що моя мати померла під час пологів, а ти забрав мене до себе. Але я нічого не знаю ні про свого батька, ні про те, чому я... — зам'ялася, не знаючи як далі вимовити те, що збираюся, не образивши при цьому Здорованя. Ця розмова була неприємною для мене, але треба було його про все розпитати.

— Як так вийшло, що я тобі не рідна дочка, хоча документи вказують на інше?

Ці слова тугим вузлом стиснули горло. Хенк завжди був для мене справжнім батьком, а кайдани крові на це ніяк не впливали. Адже батько не той, хто тебе зачав, а той, хто виховував, дбав про тебе, завжди біг на допомогу і підтримував. Той, хто обробляв збиті коліна, вчив кататись на велосипеді, з любов'ю готував підгорівші сніданки, приносив апельсиновий сік і з розумінням вислуховував всі проблеми.

В очах Здорованя промайнули жаль і біль, які мені довелося відчути на собі повною мірою. Я стійко витримала цю хвилю, відмічаючи, що потрібно якнайшвидше навчитися вибудовувати бар'єри, а для цього потрібно було ще більше працювати і тренуватися.

— Ти завжди була надто допитливою, — з тяжким зітханням промовив він.

— Я просто хочу знати правду, — тихо відповіла йому. — Я маю право знати, як все відбувалося.

Він потер потилицю. Так Здоровань робив завжди, коли нервував.

— Цей виродок, який лише й вміє, що дітей робити...

Слова Хенка були насичені ненавистю. Він розповів, що мій біологічний батько був «шмаркачем», «маминим синочком» і боягузом. Він покинув мою маму, як тільки дізнався, що вона завагітніла, бо йому треба було думати про своє майбутнє і кар'єру, а вона стала на заваді. До того ж ще запевняв, що дитина не його. Хенк вважав, що він таким чином виправдовував себе, оскільки йому не вистачало сміливості подивитися правді в очі.

Здоровань та мама були друзями у студентські роки. Він розповідав, що покохав її ще в їхню першу зустріч. У Хенка тоді була не найкраща репутація і образ. Відсторонений, грізний, вольовий хлопець з пірсингом, покритий татуюваннями. Тоді він якраз пішов із сім'ї. Матір боялась, що він розіб'є її маленьке серце, тому не підпускала надто близько до себе і зустрічалася з більш безпечним, як вона думала, варіантом.

А коли той її покинув, Хенк, як вірний друг, опинився поряд і підтримав в найважчий період. Тоді від матері відвернулася навіть її сім'я, з якою у неї були ненайкращі стосунки. На думку її батьків, існував лише один шлях: школа, університет, робота, чоловік, діти. Будь-яке порушення цього ланцюга було для них за межею дозволеного, а моя мама завжди прагнула свободи.

— Амалія була спритною, легкою, повною ідей та енергії. Вона завжди шукала у всьому хороше. Була заклятою оптимісткою, — з м'якою усмішкою пригадав Хенк. — Її неможливо було приручити чи посадити під замок. Емоційна, чутлива, чесна, щира, запальна.

Далі, за розповіддю Хенка, вони залишилися самі проти всього світу. Здоровань хапався за будь-яку роботу, щоб забезпечити їх. Вони орендували маленьку квартиру в чортом забутому місці, але вона стала їхньою домівкою. Мама нарешті довірилася йому, а їхні стосунки за дев'ять місяців переросли в щось інше. Вони перестали приховувати почуття один до одного, і все начебто налагоджувалося, а потім вона померла.

Померла, народжуючи мене.

— Ти найкраще, що трапилося в нашому житті, — запевнив мене Хенк, помітивши гіркоту в моїх очах. — Ти не винна у її смерті. Я тобі вже про це говорив.

Він узяв мене за руки. Мої дві маленькі долоні з легкістю вмістилися в його одну. Здоровань накрив їх другою і заглянув мені у вічі.