Розділ 21.2

Ноги підкосилися, але я не впала. Ззаду чужі руки міцно притискали мене до себе. Інстинктивно вчепилася в них, щоб не впасти на траву. Думки плуталися, голова трохи паморочилася.

— Ну тепер є хоч якесь зрушення, — посміхнувся демон мені у волосся, продовжуючи підтримувати за талію.

— Я теж відчув слабкий викид енергії, — погодився вартовий.

— Що це було? — запитала я тремтячим голосом, продовжуючи чіплятись за Ейдена. Тіло ще не зміцніло, щоб впевнено стояти на ногах.

— Ти поринула у свою суть і майже досягла джерела сили. — Його дихання лоскотало шию.

— Як? — Я відсунула голову убік, намагаючись поглянути на демона. — Я не зрозуміла, як і коли це сталося.

Він розгорнув мене до себе, але не випустив із рук.

— А це ти краще за мене повинна знати. — Куточки його губ піднялися вгору. Він м'яко посміхався мені. Без звичного єхидства та самовдоволення. Щиро, як учора, коли відпустив мене і зізнався, що не збирався робити нічого поганого. Карі очі в незбагненній близькості дивилися з теплими і веселими іскорками. Вони нагадували розтоплений шоколад. У його погляді з'явилася цікавість та азарт. Ямочки на щоках доповнювали картину й притягували очі до себе. Демон схилив голову на бік, а моє серцебиття прискорилося в незнайомому ритмі.

— Що таке, Ангелятко? У мене виросли роги, як у розповідях про демонів?

Я відкрила рота, щоб відповісти, але не встигла.

— Відпусти її. Вона вже сама може стояти, — наказав Нейтан.

— На жаль, не зможу, навіть якщо захочу, — з удаваним жалем відповів Ейден. — Хейлі вчепилася в мене мертвою хваткою. Схоже, їй надто приємна моя присутність.

Ми одночасно перевели погляд на мої кулаки, які стискали футболку демона. Я швидко відпустила його, а він провокаційно повільно прибрав руки з талії.

— Для першого разу результат непоганий, — взяв слово Нейтан.

Якщо він мене похвалив, то я справді сьогодні досягла великого успіху, хоча для мене це здавалося чимось взагалі незначним.

— Тепер тобі треба навчитись бачити божественних істот, незалежно від стресу, — продовжив наставник. — Зараз я переміщусь в інше місце. З’явлюсь тут лише в подобі ангела. Людський зір не зможе мене побачити. Ти маєш сама відчути.

Він зник у білому сяйві. 

Я стала чекати, озираючись довкола. 

Ейден розвалився на траві. 

— Ти не маєш махати головою на всі сторони. Це не дасть результату. Замри, заплющ очі і прислухайся до відчуттів. Відчуй простір на рівні своєї енергетики і навколишнього світу. Спіймай цю хвилю, а потім озирнись. 

Із закритими очима спробувала сконцентруватись на відчуттях. Намагалась вхопитись за власну енергію, потім перейшла до Ейдена. Від нього несло темною і тяжкою силою. Потім мої радари пішли далі. Вони зафіксували потужну точку енергії, яка йшла з неба. 

Підняла голову і побачила там Нейтана в усій ангельській красі. 

— Знайшла! — На моїх губах з’явилась переможна усмішка. 

— Добре. — Він приземлився. — Ти швидко впоралась. Тепер запам’ятай ці відчуття і завжди скануй простір. На сьогодні тренування закінчено. Продовжимо завтра. Ти поговорила з Хенком?

Це зробити мені не вдалося. Вчора я чекала його на дивані у вітальні, але непомітно для себе заснула. Прокинулася у своїй кімнаті, коли час уже наближався до обіду. На тумбочці виявила апельсиновий сік та записку, в якій Здоровань вибачався за те, що затримався на роботі, і повідомив, що радий моєму поверненню.

— Ні, але обов'язково займуся цим сьогодні.

— Добре, — кивнув він. — Чим швидше ми отримаємо більше інформації, тми швидше розберемося у всьому.