Розділ 20.5

На задньому фоні продовжувала грати пісня, але я її вже не помічала. Розчаровано похитала головою і тихо промовила:

— Не можу. — Далі впевнено продовжила: — Для цього потрібна довіра, а її спершу треба заслужити. День тому ти намагався принести мене в жертву та погрожував моїй родині. Я не знаю, що в тебе в голові, тому ти для мене несеш загрозу. А раптом ти вирішиш уночі закінчити розпочате? Звідки мені знати, що цього не станеться? Я не збираюся бути твоєю маріонеткою і вдавати, ніби нічого не сталося.

Я не мала ілюзій щодо його сутності. Знала, що він небезпечний, хитрий, жорстокий, егоїстичний, але сподівалася, що погодиться на співпрацю, хоча б тому, що це найоптимальніший вихід із ситуації. Зараз я ходила по тонкому лезу. Він не міг мене вбити без потрібного ритуалу, але це не означало, що йому не під силу перетворити моє життя на пекло. Тілесні ушкодження лише початок списку моїх можливих страждань. Єдине, що мене рятувало — печатка Нейтана та присутність Ліама неподалік. Я сподівалася, що вони зможуть вчасно зреагувати, якщо розмова з Ейденом повністю вийде з-під контролю. Хоча якась моя частина відчайдушно вірила, що цього не станеться.

— І що ти зробиш, якщо я відмовлюся?

Мої слова не вразили його. Ейден поставив чашку на стіл, що не віщувало нічого доброго, і з цікавістю дивився на мене, як на кумедне звірятко, яке незабаром стане його жертвою.

— Я не братиму участі у твоїх іграх. — Він мав зрозуміти серйозність моїх намірів. — Зізнаюся у всьому, розповім про твої початкові цілі і зроблю все, щоб убезпечити близьких. Я перебуваю під охороною вартових і будь-якої миті можу викликати Нейтана. Навіть якщо ти втечеш, тебе шукатимуть, а до мене приставлять більше вартових.

— Звучить цікаво. — Він широко посміхнувся, хоча це більше нагадувало хижий оскал.

У мене з'явилося погане передчуття. Я зчепила руки і будь-якої миті приготувалася звати Нейтана.

— Тільки ти не врахувала одне але.

Ледве помітний рух — і я опинилась притиснута до ліжка, а він навис наді мною. Зап'ястя стиснув по обидва боки над головою. Демон діяв настільки швидко і спритно, що я не те щоб вимовити ім'я Нейтана не встигла, а навіть зрозуміти, як опинилася в такому програшному становищі.

У кімнаті, ніби знущаючись, заграв музичний твір Баха «Toccata and Fugue in D Minor». Він відображав весь драматизм ситуації та ще більше розпалював обстановку.

— Не думай, що можеш керувати мною чи погрожувати мені, — процідив він.

Його обличчя опинилось в такій близькості від мене, що наші дихання буквально перепліталися один з одним.

— Зараз я можу зробити з тобою все, що захочу. Вирішила покликати свого наставничка? — вкрадливо поцікавилася демон. — Тільки для цього спочатку треба з’єднати долоні.

Він демонстративно стиснув мої зап'ястя.

— А в тебе із цим проблеми. Покличеш на допомогу вартового, який зараз так ретельно тебе охороняє на даху? Що ж спробуй, тільки я закрию твій милий ротик перед тим, як з нього вирветься хоч один звук.

Серце злякано билося в грудях, а мозок гарячково вигадував шляхи відступу. Такого Ейдена я вже бачила, коли він збирався вбити мене під час ритуалу.

Неконтрольований, непередбачуваний.

У ньому вирувала ледь стримувана лють, яка змушувала мене ще більше втискатися в ліжко, а в погляді читалося щось відчайдушне.

— Я — демон. — Його очі почорніли, і в них спалахнуло полум'я. — А тепер запам'ятай.

Він нахилився до вуха. Моє серце шалено билось в грудях. Я боялась зайвий раз навіть кліпнути.

Ейден прогарчав:

— Не смій намагатися підім'яти мене під себе. Ти не маєш на мене важеля тиску.

Він знову відсторонився, опиняючись за кілька сантиметрів від мене.

— Зрозуміла?

Я кивнула, відмічаючи на майбутнє, що демон ненавидів, коли його ставили перед фактом чи намагалися контролювати. Мої слова зачепили його, а значить, вони були не такими вже далекими від істини.

— Мені не важко буде викрасти тебе прямо зараз, і начхати на те, що вартові разом з усіма божевственими істотами полюватимуть на мене. Хоч увесь світ. До біса їх! Мені нічого втрачати. Ось твій головний прорахунок.

— Тоді чому не зробив цього із самого початку? — тремтячим голосом запитала я. Через музику мене було ледь чутно, але Ейден чудово все розумів. — Чи після того, як пішов Нейтан? У тебе був шанс.

Я не знала, що в нього на думці. Кожне слово могло дорого мені обійтись.

— А ось це вже гарне питання.

Темрява розвіялася, а на її місці з'явилися карі очі.

— Але спочатку ти маєш зрозуміти ще одну річ, — спокійніше, наскільки це було можливо в цій ситуації, сказав він і нахилився до другого вуха. Шкіру обпалило гарячим диханням, від якого пахло шоколадом. — Єдина причина, через яку ти ще тут, а не валяєшся зв'язаною на холодній підлозі в якійсь підворітті, це моє бажання.

Каштанове волосся торкалося обличчя, тим самим лоскочучи шкіру.

— Моя воля. Мій вибір. — Демон заглянув мені у вічі. — Зрозуміла?

Ще один кивок. Ейден відкрито демонстрував свою перевагу, чітко даючи зрозуміти, хто з нас двох головний. Він не хотів зараз викрадати мене, інакше зробив би це раніше. Але я все одно не збиралася піддаватися йому та брати участь у невідомій грі, яку він веде.