Розділ 20.1

Після візиту до міс Дороті Нейтан і Ейден були похмуріші за грозову хмару. Дорогою додому між нами відчувалося напруження. Вартовий хмурився, демон сердився, а я переживала за майбутнє. Слова старої вплинули на кожного з нас. Вони вгризлись мені у голову і ніяк не хотіли залишати її. Із моїми наглядачами, мабуть, відбувалось теж саме.

Коли ми переступили поріг будинку, я зруйнувала тишу і попросила докладніше розповісти про спостерігачів, щоб надалі не було жодних сюрпризів.

Мені пояснили, що група оракулів ділиться на два типи: вісники та спостерігачі.

Перші передбачують біду, наприклад, коли має трапитись щось жахливе в досить великих масштабах. Це може стосуватися навіть зовсім незнайомої особи, яка знаходиться на іншому кінці світу. Після цього вісники відправляють туди хранителів, а ті вже намагаються врятувати душу людини від очорнення. Вони не можуть вибирати, яке видіння хочуть побачити, як і те, коли це станеться.

Спостерігачів всього двоє, і з однією з них ми нещодавно говорили. З початку створення світу вони були самі по собі. Творець наказав іншим ангелам їх не чіпати, поки ті самі не вважатимуть це за потрібне. Їх відмінність — сліплі очі, які майже білі, якщо не брати до уваги світлу райдужку з сірим відтінком. Їм підвладно бачити все: минуле, сьогодення, майбутнє. Вони можуть зчитувати долі людей і божественних істот, якщо вони виявляться поблизу.

Вісники здебільшого працюють на небесах, як і архангели, а от спостерігачі живуть, де хочуть. На них не поширюються закони та контроль. Ніхто не сміє їх непокоїть без дозволу. Про існування цього виду ангелів вже майже забули, оскільки вони не давали про себе знати з часів створення світу.

— А ти бачив вашого… Творця? — з моїх вуст зірвалось питання, коли ми розмістилися у вітальні. Воно призначалось Нейтану.

Демон в цей момент з безтурботним виглядом розтягнувся на дивані, закинувши руки за голову, а ноги схрестив на підлокітнику.

Вартовий відреагував на моє запитання слабкою усмішкою. Йому не сиділося на місці, тому він повільно обходив вітальню і розглядав все до найменших деталей.

— Що? — перепитала я і зручніше сіла в кріслі-мішку.

— Це дуже дивно чути. Ніхто з нас ніколи не бачив Творця. — Він повернув собі колишню серйозність.

— А як він передає вам свої доручення? 

— При створенні примусів він прийшов до них у вигляді небесного сяйва. Не знаю, як це пояснити, але ми всі розуміли, що він від нас хотів і що нам треба робити. Занепалих Творець карав сам. Його ніхто не бачив та не чув, але всі розуміли, хто це зробив. Перед народженням сейкандів він передав свою волю архам і пояснив, що вони мають робити, а вони вже розповіли нам.

— У мене в голові не вкладається, — пробурмотіла я, — як безвісти могли зникати діти по всьому світу, а на це ніхто навіть не звернув уваги. Абсурд.

— Методи були різні, але результат один — ніхто не шукав своїх немовлят і навіть не здогадувався, що з ними стало насправді. Цей процес народження божественних істот тривав близько двадцяти років, тому що Творець міг обдарувати своєю силою лише малу частину зачатих дітей, щоб не привертати особливу увагу людства і продовжити популяцію людей.

— Тому ніхто не звертав увагу на їхнє зникнення. — Я почала розуміти. — На тлі решти ніхто не помічав дива з народженням кількох дітей.

— Саме так.

— А не простіше було створити нових ангелів та демонів, як Творець це зробив спочатку. Навіщо було робити їх із людських дітей?

— Гарне питання. Творець не дуже промовистий. Він робить те, що вважає за потрібне, а ми лише виконуємо його волю. — Вартовий розвів руками. — Думаю, що на повноцінне створення божественних істот у нього пішло надто багато сили. Це майже як спочатку створити світ. Дуже складний процес. Мені здається, що навіть він не всесильний, чи йому хоча б потрібен час на відновлення сил. Але це лише моя теорія.

Я замовкла, обдумуючи почуте.

— Тобі щось відомо про день, коли ти народилась? Як все відбувалось?

Я похитала головою.

— Хенк не любить розмовляти на цю тему.

— А хто твій справжній батько?

Я знизала плечима.

— Не знаю. Хенк важко сприйняв смерть моєї матері. Він її дуже любив. Досі це почуття не пройшло. Йому важко говорити на цю тему. При кожній згадці про неї чи минуле від нього починає надходити багато емоцій, які мені дуже складно сприймати. Тому я на нього ніколи не тиснула, і ми майже не розмовляємо про це.

— Нові загадки, — промовив вартовий собі під ніс, а потім голосно продовжив: — Нам доведеться поговорити з твоїм вітчимом.

Від цього слова я скривилася. Воно боляче полоснуло по серцю.

— Не називай його так. Просто Хенк.

— О'кей, — сказав Нейтан, зрозумівши свою помилку. — Я повідомлю архам, щоб до нас надіслали надійного ангела впливу.

— Ні! — одразу запротестувала я. — Не треба нишпорити у його голові!

— Чому? — не зрозумів вартовий.

— А раптом щось піде не так? Раптом він щось випадково змінить у його свідомості? Не можна залізти в голову людини без її згоди. Я не можу з ним так вчинити.