Розділ 18.7

Я встигла помітити, як після цих слів напружився Ейден.

— Наставником? — здивовано подивилася на вартового.

— Так. Після того, як обраних дітей забирали ангели впливу, до них приставляли наставників: ангела чи демона. Це залежало від частинок душ, які йому дісталися. Вони мали піклуватися про них, захищати, вчити, виховувати до дванадцяти років. Після цього в них починалося самостійне життя.

— Чому так рано?

В дванадцять років я лише навчились самостійно їздити на велосипеді.

— Сейканди при правильному навчанні відкривали в собі ангельську та демонічну силу десь у віці десяти років, потім починали рости набагато швидше. До дванадцяти їхній організм вже остаточно формувався, і вони майже нічим не відрізнялися від примусів. Їм потрібно було тільки поводитись відповідно і за допомогою сили приховати душу від чужих очей.

Мене ніхто не вчив використовувати ангельську силу. Я навіть не знала, що вона в мене є.

— Хейлі. — Вартовий з повною серйозністю глянув на мене. — Хоч ти давно вже не немовля, але для розкриття божественної сили тобі потрібен наставник. Він щось середнє між вчителем, опікуном та охоронцем.

Я дивилася на молодого хлопця приблизно одного віку зі мною, можливо, на кілька років старше, і ніяк не уявляла його в ролі опікуна. Це звучало абсурдно.

— Не дивись на мене таким скептичним поглядом. — Посміхнувся він. — Я прожив не одне тисячоліття.

— А скільки?

— Мені десь шість тисяч років, можливо, навіть більше.

Мої очі стали розміром з планету.

Зрозуміло, що він живе вже дуже довго, але зовсім інша справа, коли ти чуєш приблизні цифри. Жодна жива істота не могла стільки прожити, тим більше зберігши здоровий глузд.

— Ти все правильно почула. Точно я тобі сказати не можу, бо за цим ніхто не стежить.

— Виходить, що ти належиш до першого покоління.

Той кивнув головою.

— Так, я примус.

— І всім вам стільки ж років?

— Ну, загалом, так. — Він потер потилицю. — Ми ж усі були створені практично одночасно перед появою людей.

— А ти? — Я обернулася до Лейли. — Ти теж першого покоління?

Дівчина хмикнула.

— Твій наставник забув тобі сказати, що не можна говорити до якого покоління ти належиш.

— Чому? — не зрозуміла я.

— Емм, так, — підтвердив Нейтан. — Оскільки душі ванс були пов'язані, то при смерті одного помирав і другий. З їхньою появою всім божественним істотам, крім архангелів, оракулів, ангелів впливу, вартових і Правителя Пекла, було заборонено говорити про своє походження. Тобто це стосується звичайних демонів та хранителів, оскільки їх майже в сотню разів більше. У такий спосіб Творець хотів зменшити кількість бійок між ангелами та демонами, адже ніхто не знав до якого покоління ти відносишся. Завжди була ймовірність, що, вбивши ангела, ти можеш вбити й демона. І навпаки. Звичайно ж, божественні істоти, які зустрічалися до цього, знали один одного, але здебільшого вони не дуже часто контактують між собою. Лише за потребою.

— Тобто якщо я помру, то помре і мій? Як ти казав? Ванса?

На Ейдена я намагалася навіть не дивитися.

— Так, — підтвердив вартовий

У голові нічого не вкладалося. Тепер я відповідала за два життя. Один необережний рух, нещасний випадок, і ми з Ейденом помремо. Могла послизнутися, вдаритися головою і все. Наша з ним смерть була б на моїй совісті. Він навіть не знав би, від чого так раптово помер.

І навпаки.

Знаючи манеру поведінки Ейдена, можна було припустити, що у нього багато ворогів. Якщо один із них уб'є його, то й мене теж. Це буде несправедлива смерть. Тепер я усвідомила важливість та небезпеку нашого зв'язку.

Його життя — моє життя.

Вони переплетені міцним вузлом і при необхідності потягнуть один одного на той світ. Стало зрозуміло, чому Ейден не збирався залишати мене.

Ненавчений, необізнаний сейканд, який навіть звичайну людину побороти не може.

Я — його слабке місце.

Можливо через це на мене полюють демони. Якщо мене захоплять, то у викрадачів з‘явиться живий важіль тиску на Ейдена. Тепер зрозуміло, чому його так дратував наш зв’язок.

— Ви хоча б намагались зупинити вашого Творця, чи як ви його там називаєте? Він фактично прирікав невинних дітей на неповноцінне життя, відбирав у них можливість відчувати те, що вони самі хочуть, і змушував вас вирощувати їх, як нових солдат для своєї армії. А матері? Вони жертвували своїм здоров’ям заради дітей, а хтось навіть поплатився за це своїм життям. Як ваш Творець міг так чинити? Як ви могли спокійно на це дивитись?

Я дійсно не розуміла, як таке могло статись.

— Це все для блага людства, — відрізав Нейтан. — І нам, і Творцю доводилось приймати не найкращі рішення, але це все задля миру в світі.