Розділ 18.5

Співчуття поселилось в моїй душі. Мені стало шкода кожну жінку, яка стільки пережила заради дитини і навіть ніколи не змогла потримати її на руках. Вони віддавали частину своєї життєвої енергії, частину душі, серця. Ця жорстокість і несправедливість роз’їдали мої груди.

— Якщо ти зараз не замовкнеш, я виставлю тебе за двері, — прогарчав Нейтан. — Ти сам бачиш її стан.

— Щоб ви їй далі розповідали казочки? — відбив демон, не змінюючи положення тіла. Навіть очі не розплющив після погрози у свій бік.

Вартовий стиснув щелепу.

Я не знала, про що вони між собою домовилися, але зараз їхня співпраця була на межі розриву.

Нейтан подавав мені згладжену інформацію, а ось демон говорив прямо, як це бачив сам. Іноді був надто різким у своїх висловлюваннях, але чудово доповнював картину.

— Припиніть сваритись, — втрутилась я. — Ітан має залишитися тут. Мені цікава його думка.

Вартові скептично подивилися на мене. Їхня подача інформації відрізнялась від Ейдена. Нейтан захищав архангелів і намагався пропускати моменти, які висвітлили б їх і всіх ангелів з поганої сторони.

— Так, він — демон, але це не означає, що він не може бути правим. По-моєму, Ітан говорить цілком правдиві речі, лише трохи у своїй витонченій манері, але суті це не змінює. Я хочу поглянути на ситуацію з двох сторін.

Відчула на собі погляд демона і обернулася до нього. Він дивився на мене, трохи відкривши повіки, а куточки його губ були піднятими. Потім Ейден заплющив очі.

— Гаразд, — втомлено зітхнув Нейтан. — Тільки пам'ятай, що демони першого покоління зрадники, які розв'язали війну, а демони другого покоління за своєю вдачею не ті, кому можна довіряти.

Я кивнула.

Як би мені не хотілося вірити в краще, але причини недовіри до демонів були ґрунтовними.

— На чому зупинився? — запитав вартовий, але його одразу перебила вібрація телефону. Їм з Лейлою надійшло повідомлення. Після прочитання риси їхніх облич загострились. — Так плани скасовуються.

Нейтан підвівся.

— Ми зараз же повертаємося до Неллінгтона.

Я стиснула руки та випрямилась.

Лейла схопилася на ноги і витягла з-під куртки кинджал. Ейден розплющив очі і спостерігав за тим, що відбувається.

— Що трапилося? — стурбовано запитала я.

— Збери речі. Ми маємо терміново залишити готель, — наказав Нейтан.

Я слухняно встала з ліжка, схопила дорожню сумку і почала запихати в неї косметичку.

— Ви скажете, що відбувається?

— Ліам та Адам помітили дивну активність демонів навколо готелю. Їх стало більше ошиватися довкола. Це підозріло. Можливо, вони вивчають територію, щоб незабаром напасти.

— Може, вони зайняті власними справами? Вони ж працюють на вашого Творця, наскільки я зрозуміла.

— Не варто на це сподіватися. Ми не знаємо, хто саме на вас напав, а тут дуже багато народу. У Неллінгтоні із цим проблем не буде. Усі демони зараз підозрювані.

Ейден підвівся з підвіконня і ліниво потягнувся.

— Нарешті ми вшиваємося з цього проклятого місця.

— Готово! — Я схопила дорожню сумку, але демон вихопив її з рук і тицьнув мені в спину, прямуючи на вихід.

— Ми можемо влаштувати пастку на живця, — запропонувала Лейла, виходячи перед нами в коридор. — Якщо угруповання демонів хоче напасти, то нехай зроблять це, а ми їх гідно зустрінемо. Схопимо когось із них, допитаємо та отримаємо більше інформації.

— Ні. Зараз наше головне завдання — безпека Хейлі, — заперечив Нейтан. Він вийшов з номера за нами. — Демони вже знають, що вона оточена вартовими. Вони не ризикнуть зіткнутися з нами безпосередньо, а продовжать стежити. Якщо ми залишимося тут, то нічого не зможемо зробити. З нашого боку безглуздо накидатись на першого зустрічного демона. Він почне запевняти, що ні до чого не причетний, а просто проходив повз. Нам треба забратися з багатолюдних місць. Коли вийдемо на вулицю, будьте пильними та вкрай обережними.

Ми швидким кроком дісталися виходу з готелю. Лейла йшла спереду, Нейтан ззаду, а Ейден збоку, підштовхуючи мене в спину. Надворі яскраво сяяло сонце. Люди рухалися по вузькому тротуару у своїх напрямках, утворюючи дві негласні смуги. Машина Ейдена була за десятки метрів звідси. Ми влилися в потік перехожих і попрямували до неї. Лейла дістала телефон, надрукувала щось і сховала його назад. Я припустила, що це було повідомлення для решти вартових.

Озирнулася навколо. Чоловік у діловому костюмі за кілька кроків від нашої компанії нервово поглядав на годинник, він пройшов повз, не звертаючи на нас жодної уваги. Жінка з дитиною, підлітки в навушниках, літній чоловік з собакою. Всі перехожі виглядали цілком нормально. Ніхто не був схожий на демона. У цей момент я відчула на собі неприємний погляд і обернула голову в його напрямку.

Через дорогу було видно затишне кафе. Відвідувачі спокійно їли бургери, розмовляли між собою, пили каву, поки офіціанти приймали замовлення. Не було нічого підозрілого, поки я не зіткнулася поглядом з сивим дідусем в окулярах і з газетою. Він дивився прямо на мене порожніми очима. На його обличчі не з'являлося жодних емоцій.