Розділ 18.4

Саме поруч із ним щось змінювалося. Раніше не усвідомлювала, чому мені, попри дивну поведінку, було комфортно у його товаристві. Тільки, коли він був поблизу, я відчувала, що до мене повернулася деталь, якої раніше бракувало. Те, чого так довго не вистачало.

Згадала раптовий наплив роздратування, коли ми тільки-но приїхали в Деріленд, і мій напад агресії після зникнення величезного пса, коли демон намагався заспокоїти мене. Тоді це мене здивувало, але не більше. Тепер з'ясувалося, що це не властиво ангелам другого покоління.

Ейден, відчувши на собі мій спантеличений погляд, підняв голову і недобре примружився. Йому явно не подобалося, що на нього так довго дивилися, тож я відвернулася.

— Що з другою дитиною? — нарешті запитала у Нейтана. Потрібно було більше дізнатися про демона з інших джерел, поки була така можливість.

— Йому дісталися всі негативні емоції: заздрість, злість, хіть, гординя. Можна ще багато чого перерахувати, але суть, я думаю, зрозуміла.

— Простіше кажучи, йому дісталося все лайно двох душ, — по-своєму констатував Ейден. При чому він кинув це так ненароком, ніби його це зовсім не стосувалося.

Це також був обман.

Я пам'ятала з якою люттю та образою він розповідав мені про це в ангарі.

Від тих спогадів я здригнулась.

Тепер розуміла, чому він ненавидів Творця. Він не залишив вибору. Просто взяв і перетворив його подальше життя на пекло, позбавивши всіх світлих почуттів.

— Але це не справедливо. — Я обвела вартових поглядом. — Виходить, що їхню долю визначали задовго до народження. А як же вибір? Кожна людина має право на вибір.

— Ключове слово — людина, — зауважила Лейла. — Ми ж не люди, а божественні істоти.

— Але це не правильно. — Все моє нутро суперечило цьому. — Так нечесно. Кожен повинен мати шанс самостійно вибрати свій шлях. А ангели першого покоління задоволені своєю долею? Їх теж прирекли на вічне служіння. Все їхнє життя побудоване на нагляді за людьми. Це також несправедливо.

Мене начебто по голові вдарили, і я промовила:

— Можливо, демони, які повстали проти цієї системи, не були такими вже й поганими. Можливо, вони просто хотіли звільнитися та самостійно вибрати шлях.

Лейла та Нейтан обмінялися дивними поглядами.

— Не все так просто. — У голосі вартової виразно відчувалися сталеві нотки. — У нас є обов'язок, який ми маємо виконувати. Це сенс нашого існування. Ми заприсяглися у вічній службі Творцю і не маємо права її зрікатися.

— У кожного своє призначення, — підтримав її Нейтан. Його голос був непохитним. — Ми повинні йому слідувати, або світ порине у хаос. Завжди мають бути правила та заборони, щоб підтримувати порядок. Якби кожен робив те, що хотів, то зрештою люди знищили б одне одного.

Я поглянула то на нього, то на Лейлу. Вони нагадували запрограмованих роботів, які могли лише чітко дотримуватися наказів. З ними марно було сперечатися. Вартові по-своєму мали рацію, але це не скасовувало всієї несправедливості.

Мій погляд перемістився на Ейдена. Він явно не поділяв їхньої позиції. Демон був найбільше схожий на затятого противника такої ідеології. Дивним було те, що він цього разу промовчав.

Ця дискусія зараз була не на часі, тому я змінила тему:

— Що було з дітьми після того, як їх народжували? Як на них впливав їхній зв'язок?

Нейтан хотів ще щось сказати на минулу тему, але передумав.

— Ці діти могли бути в різних краях планети, але їхні душі були переплетені нерозривним вузлом. Коли вони народжувалися, ангели впливу забирали їх і змінювали спогади всім, хто був з ними якось пов'язані. Комусь вселяли, що їхня дитина померла, і хранителі забирали у тих половину болю. У когось повністю блокували будь-які спогади про дітей і програмували їхній мозок так, щоб він при думках про них перемикався на щось інше.

Я з жахом слухала Нейтана. Це було надто жорстоко. Як можна забрати дітей у матерів? Наскільки безжальним треба бути для цього? Вони виношували їх у себе під серцем, оберігали, вкладали в них любов, будували плани на майбутнє, мріяли. Їх позбавили можливості побачити, як діти посміхаються, роблять перші кроки, плачуть, йдуть до школи, їдять шоколад, катаються на велосипеді, купаються в морі, радіють сонцю чи снігу.

У них забрали це.

У моєї матері вкрали це.

У мене з’явилось одне припупущення, від якого всередині все захололо.

— Їх убивали? — ледве чутно спитала я.

— Кого?

— Матерів, — повторила я, зціпивши тремтячі пальці. — Чи були випадки, що вони помирали під час пологів, чи їм допомагали в цьому?

Вартовий зам'явся і відвів погляд.

Все моє тіло закам’яніло.

— Розумієш, у чому річ, — почав він. — Виносити дитину з божественною силою у людському тілі не так просто. Це вимагає багато сил та життєвої енергії.

— То їх прирікали на смерть? — Я дивилася на нього, але нічого не бачила, крім обличчя матері.

— Не зовсім, — ухилився він від чіткої відповіді. — Їм доводилося важче, ніж матерям із звичайними дітьми. Вони швидше втомлювалися і важче переносили пологи. Були й смертельні випадки. Від них ніхто не застрахований. Вони бувають і при народженні звичайних дітей.