Розділ 18.2

— Полягло багато ангелів, — розповідав вартовий, упершись у коліна. — Обидві сторони зазнали надто багато втрат. Ті, хто твердо вірив у своє призначення і святий обов'язок, захищали волю Творця, віддаючи за неї свої життя. Сторона повстанців теж не мала наміру здаватися. У них не було шляху назад. Занадто багато поставили на рахунок. Їхнє протистояння тривало довгий час, а люди залишилися без нагляду. Тоді на землі запанував хаос.

— У повстанців був шанс на перемогу, — втрутився Ейден з підвіконня, — але їх було замало. Багато хто погоджувались з ними, але не наважувались піти проти волі Творця і перейти на їхній бік. — Він пирхнув. — Боягузливі шмаркачі.

Вартові одночасно нагородили його гнівним поглядом, але не стали спростовувати сказане.

— Після безлічі битв і смертей вірні своєму обов'язку ангели почали здобувати перемогу, — продовжив Нейтан. — Повстанців прозвали занепалими. Їх вирішили не вбивати, а закувати у підземеллі та приректи на вічні муки.

— Це не було милосердям, — втрутився Ейден, дивлячись на ранковий Деріленд, який відкривався перед ним у вікні. — Багато божественних істот померло під час війни, тому архи вирішили не поспішати з розправою, а розраховували використати занепалих у майбутньому для власних цілей. До того ж муки в підземеллі набагато гірші за швидку смерть. Це служило живим прикладом для тих, хто вирішить знову повстати проти волі Творця. — Він відвернувся від вікна і подивився прямо мені в очі. — Як я вже сказав, це було не милосердям, а лише холоднокровний розрахунок.

Архангели керували людьми та всіма божественними істотами. На них була величезна відповідальність. Не дивно, що вони так вчинили.

— Творець теж не забув про занепалих, — подала голос Лейла. — Вперше з часу створення світу він дав про себе знати. Творець звалив на порушників свій гнів і поставив на них мітки. Прекрасне біле пір'я на крилах почорніло, а потім згоріло в пекельному вогні, залишивши лише чорну плоть. Їхні тіла ослабли й стали більш вразливими, крихкими, сприйнятливими до хвороб. Зовнішність занепалих також змінилася: у кожного з'явилися свої особливості, зробивши їх схожими на людей. Більше не було білої шкіри, попелястого волосся та сірих очей.

— У всіх ангелів така зовнішність?

Я й раніше помічала між ними неймовірну схожість.

— У нашому істинному образі — так. Може відрізнятись лише відтінком та рисами обличчя. У людському вигляді ми дуже різні. Перший раз при перевтілені, ангели обирають собі маску, яку потім вже не змінити. Вона може старіти, молодіти, міняти колір волосся або якось інакше несуттєво змінюватись в залежності від нашого ментального стану та бажання. Але в основному залишається такою самою.

Я уважно оглянула зовнішність вартових. У Лейли було біле волосся, бліда шкіра і сірі очі. Таких, як вона, помічають серед натовпу. Дуже красива та незвичайна. Справжня сніжна королева. Будь-яке модельне агентство зробило б все, щоб заволодіти таким рідкісним природним екземпляром. У Нейтана ж колір волосся нагадував щось середнє між світло-русим і попелястим. Очі були блакитними, а шкіра з теплим тілесним відтінком.

— Оракули не брали участь у Небесній війні, а от декілька ангелів впливу, на відміну від них, були присутні в рядах повстанців, — повідав Нейтан. — Творець відібрав у них свій дар — стерати пам'ять, копатися у думках людей та їх спогадах. Також позбавив занепалих здібностей підкоряти вітер.

— Ви можете керувати вітром? — здивувалася я. Так, вони були божественними істотами, але володіння стихією з ними не асоціювалось.

— Так, — усміхнувся Нейтан. — Небагато. Ми можемо створити лише потік вітру, але архангели більш могутні.

— За бажанням вони знесуть тебе і декілька будинків одним ураганом, — люб'язно повідомив Ейдан.

Я витріщила очі.

Демон ще казав, що вони розпізнають брехню. Тепер стало зрозуміло, чому архи головні.

— Не залякуй її, — невдоволено промовила вартова.

— Це констатація факту, — відмахнувся демон. — Вона повинна розуміти з ким їй доведеться мати справу.

— Продовжимо, — зітхнувши, промовив Нейтан і повернувся до мене. — Залишивши без сили, гідності та колишньої величі, Творець прирік занепалих горіти у вічному полум'ї.

— Пекельний вогонь? — уточнила про всяк випадок. Може, у нього теж було кілька видів.

— Саме так. Воно пропалювало тіло занепалих, змушуючи відчувати дикі муки, але не вбивало. Це місце прозвали Пеклом. Іноді називають Адом. Кому, як до вподоби. Ангелів залишилося мало. Вони не могли навести лад і наставити людей на правильний шлях. Людство розв'язувало війни, збільшилася кількість злочинів. Майже все населення перетворилися на розлючених, егоїстичних, жорстоких істот.

— Людство настільки занурилося у свої вади за час Небесної війни, що ангели не могли витягти їх звідти, не забруднивши руки в крові. Але в такому разі, чим же вони були кращі за занепалих? Навіть сама думка про це була ненависна їм. Вони вважали себе вищим за це. Тут і стали в нагоді занепалі, — пояснив Ейден, за що отримав від Нейтана ще один сердитий погляд. — Що? — Він звів очі догори. — Я говорю правду, яку ви не хочете визнавати, хоча самі це розумієте. Вам варто припинити ідеалізувати архів. Потрібно називати речі своїми іменами.

Погляд Нейтана говорив: «Як би я хотів вирвати твій язик».