Розділ 17.3

Коли здивування спало з обличчя вічно незадоволеного вартового, він зі злою гримасою жбурнув кинджал назад в Адама. Той із цілком спокійним обличчям упіймав його і сховав за спиною. Ліам затих, невдоволено схрестив руки, зчепив щелепу, але ні слова не сказав.

Ця маленька дія сказала багато про що. Із мовчазним Адамом все було не так просто. До нього прислухалися, його поважали та боялися.

— І так, продовжимо, — заговорив Нейтан.

Я підходила до ліжка, коли почула Ейденові слова.

— У тумбочці вода. — Він не звертався до когось конкретного, просто сказав це, дивлячись у вікно. Але я зрозуміла, що ця фраза адресувалася мені.

Мене охопила спрага. Востаннє пила вдень, а потім через ланцюжок насичених подій стало не до цього.

— Хейлі, ми розуміємо, що для тебе все це великий стрес, але ми маємо у всьому зараз розібратися, щоб вирішити, що робити далі. Демони можуть напасти будь-якої миті, і ми повинні знати, з чим нам доведеться боротися.

Поки Нейтан говорив, я дістала з тумбочки пляшку води. Потім сіла на ліжко та залпом випила половину рідини. Вона холодним струмком поширювалася тілом, надаючи сил.

«Вода теж може зцілювати», — у голові пролунали слова Адама.

Я з ним погодилась.

— Як тварині вдалося перемогти демона? Ми вперше стикаємося з таким випадком.

— Не знаю. — Я знизила плечима. — Той не сприйняв його всерйоз. Як я казала раніше, демон відволікся, а звір цим скористався. Все сталося дуже швидко. Він і на мене хотів напасти, — мені так здавалося, а отже я говорила правду, — але його щось відволікло, і тварина зникла. Ітан лише оглянув тіло і жбурнув у нього потік вогню, а потім прийшли ви.

Нейтан насупився. Схоже, він сумнівався. Через це моя тривога зростала.

Хоча насправді так і було. Тварина реально нагадувала помісь пантери та пітбуля. З таким самим успіхом її можна було сприйняти за нестандартного вовка-мутанта.

— У цього демона на крилах не було пір'я, — повідомив Ейден. — Я вже вам казав, що майже всі вони були примусами.

Нейтан зітхнув.

— Це багато пояснює.

Але це мені ні про що не говорило.

«Ще одне питання в скарбничку».

— Тоді залишилося лише одне. — Погляд вартового зосередився на Ейдені. — Навіщо ви поїхали до Деріленду?

— Хейлі ніколи не була на квіткових фестивалях. Вона мріяла там побувати.

— Яка шляхетність, — зневажливо пирхнув Ліам. — Демон-джин.

Очі Ейдена різко почорніли. У райдужці танцювало полум'я.

— Ммм, ви відчуваєте це? — Він схилив голову на бік. — Повіяло підсмаженим вартовим.

Ліам смикнувся в його бік, але Нейтан встиг вчасно зреагувати. Він зупинив його на півдорозі, схопивши за комір. У кімнаті згустіло повітря. Всі мовчки дивилися одне на одного. Почалась битва поглядів, від якої залежав розвиток подій. Напруга стала майже відчутною. Кожен із присутніх розумів, що за крок від бійки. Демон не став би нападати першим. Він чекав, поки це зробить хтось із вартових. Якби почалася битва, то він із чистою совістю спихнув би все на самозахист.

— Ми вартові, — процідив Нейтан, руйнуючи дзвінку тишу. Він був такий грізний, що я вперше боялася його. — Ми не провокуємо та не напрошуємося на конфлікт, а стежимо за порядком. Не забувай про це. Ще одна така витівка, і я доповім про тебе архам.

«Архи. Плюс одні невідомі істоти».

Нейтан буквально відкинув від себе вартового, а потім повернувся до Ейдана і з роздратуванням промовив:

— Припини весь цей цирк. Жарти закінчилися, як і мій терпець. Сьогодні ж зникни із життя Хейлі. Ти й так живеш у домі людини, а це можна розцінювати, як пряме втручання у його житті та набуття зв'язку. Ти знаєш, що божественні істоти повинні робити у такому випадку. Твої обіцяні кілька днів уже пройшли. Настав час шукати роботу в іншому місці. — Кожне слово він відшліфував, наче сталь. — Даю тобі дві хвилини, щоб забратися звідси, або відправлю тебе на Небесний суд за зв'язок із людиною та перешкоди слідству.

З одного боку було б чудово, якби Ейден зник з мого життя. Тоді б я і мої близькі були б у безпеці. Але все псував наш зв'язок. Через нього він не відпустив би мене, а тримався б у тіні. Це ще гірше, адже мені про нього було б нічого не відомо, коли він знав би про мене все. А так у нас хоча б був договір, який я планувала незабаром ретельно обговорити.

— Шантаж? — хмикнув демон.

— План на майбутнє.

Вираз обличчя Ейдена змінився. Воно стало кровожерливим, рішучим, упертим. Щелепа стиснулася, очі трохи звузилися. Він неквапом підвівся, зробив кілька кроків у бік вартового і завмер біля нього.

Вони пропалювали один одного поглядом. Ніхто не хотів поступатися іншому. Небезпека літала у повітрі.

— Потрібно поговорити, — крізь зуби процідив Ейден. — Наодинці. Це у спільних інтересах.