Розділ 17.1

— Отже, виходить, що ви з Ітаном вирішили влаштувати собі вечірню поїздку околицями Деріленда, але дорогою на вас напали демони? — допитував Нейтан.

Він сперся об тумбочку й схрестив руки на грудях. Його похмурий погляд, у якому читався тисячолітній досвід, ніяк не поєднувався з юним обличчям.

Пам'ятаючи про угоду з Ейденом, я кивнула. Його справжнє ім’я вголос не назвала, як він і просив. Наша компанія зайняла все вільне місце у моєму готельному номері. 

Ліам сів на крісло і прискіпливо дивився на нас з демоном. Адам, припавши спиною до стіни, розмістився на підлозі біля дверей. Він крутив у руках меч, розглядаючи його з усіх боків. Здавалося, це єдине, що хвилювало вартового. Але перше враження було дуже оманливим, судячи з швидкоплинних поглядів, які той кидав на присутніх.

Лейла примостилася на столі, де стояв телевізор, а грубими чорними черевиками уперлася в дерев'яний стілець. Її вигляд, жести, вирази обличчя нагадували мені образ жінки-воїна з фільмів.

Ми з Ейденом розповіли нашу коротку версію подій, і тепер настав найважливіший момент: мені належало витримати запитання, відповісти на них так, щоб вартові нічого не запідозрили, і переконати їх у правдивості всього сказаного. Від цього залежало моє майбутнє. Я ніколи не брехала, але цей випадок став винятком, хоча, зі слів Ейдена, це й не було прямою брехнею.

Я зітхнула. Мені не хотілося знати, що буде, якщо мене запідозрять в обмані. Не хотілось думати про те, що може зробити шистірки Ейдена з моїми близькими у разі мого провалу.

«Все заради безпеки Хенка та Рене».

— Їх було п'ятеро... — вів далі Нейтан.

— Чотири з них були першого поклоніння, щодо ще одного не знаю, — додав Ейден, ліниво поглядаючи у вікно, де сяяли нічні вогні міста. Він облаштувався на підвіконні. Одна нога безвільно звисала над підлогою, а друга була зігнута в коліні, на якому лежала рука. Неозброєним оком було видно сліди темно-бордової засохлої крові на чоловічих долонях і перстнях з чорним камінням.

— З чого ти взяв, що вони примуси? — спитав Ліам. — Ти їх упізнав?

Той усміхнувся.

— Я поки що не осліп, а мій мозок чудово функціонує. — Ліам пирхнув, але Ейден проігнорував його. — Багато хто знає, як відрізнити божественну істоту першого покоління від другого, але всі вважають за краще мовчати. — Він повернувся до вартових і обвів їх багатозначним поглядом. — Думаю, вам чудово відомий цей спосіб.

Демон склав долоні і показав ними щось схоже на хлопки крил.

— Допустимо це так. — Кивнув Нейтан.

Йому, на відміну від мене, було зрозуміло. Я вирішила не ставити поки що зайвих питань, щоб не збивати нікого з теми, а накопичувати їх у список, який невдовзі збиралася озвучити.

— Вони хотіли вас схопити, але для чого саме ви не знаєте, правильно?

Я кивнула. У мене було найзручніше місце — ліжко.

— Чи є хоча б припущення? — Цього разу він явно звертався до Ейдена. Той заперечливо похитав головою. Вартовий помовчав, роздумуючи над ситуацією, а потім продовжив:

— Хейлі сховалася на складі, поки Ітан боровся із демонами. Але тоді чому в ангарі, що знаходиться поряд, були сліди боротьби?

«Ось і перший прокол».

Я всередині напружилася і непомітно прикусила щоку. У нашій розповіді ми не згадували про нього, і тепер треба було це обережно пояснити. Мозок швидко накидував варіанти, але від цієї долі мене врятував демон.

— До нього було ближче бігти. Хейлі спочатку заховалась там. Ідіотське рішення, згоден. Усередині нього ти як на відкритій місцевості, огородженій високим парканом, через який не перелізти самому. Демони націлилися саме на неї. Довелося визволяти її звідти. Потім вона сховалась у занедбаній будівлі, в якій ви нас знайшли, а я зайнявся купкою демонів.

Він розповідав це легко й невимушено, ніби озвучував прогноз погоди чи перераховував вміст меню у ресторані. Я дивувалася тому, як він спритно подає потрібні факти. У Ейдена був талант перекручувати все так, щоб не збрехати, але при цьому наводити співрозмовника на думки, які йому необхідні. Непотрібні деталі та події він опускав і говорив так, щоб слухачі самі додумували недомовлене, робили свої висновки та сприймали інформацію з вигідного для нього боку.

— Наша група оглянула місцевість. В ангарі були вибиті вікна, а також подряпана та випалена земля.

— Ну, тепер ви хоч розумієте, наскільки епічною була наша битва? — І знову зухвала посмішка.

Якби я не знала наміру Ейдена, то сприйняла б його за легковажного нарциса. Але я почала розуміти, що завдяки цим колючим фразам, риторичним питанням, промовистим словам він просто відволікає увагу і ухиляється від правди.

Про ритуал вартові, схоже, нічого не знали, хоча з намальованої пентаграми, величезного кола зі свічок, чашки з кров’ю й кам'яних кіл про це не складно було здогадатися. Це означало, що хтось прибрав звідти всі речі, пов'язані з ним, а сліди на підлозі зіпсував до невпізнання. Приховати проведення ритуалу було вигідно лише одному демону.

Я повернула голову і відразу зустрілася з темно-карими очима. Тепер вони здавались мені надто розумними, хитрими, зосередженими та жорсткими. Вони нагадували тонке, блискуче лезо, яке манило своїми відблисками, але лякало гостротою.