Розділ 16.6

— Загалом, я намагаюся їй допомогти, якщо ви не помітили. Завдяки мені ця купка жалюгідних демонів не вбила її, поки ви літали у хмарах. А з цією штукою, — Ейден вказав на меч. Той здавався чорнішим за ніч, але при цьому блищав, як зорі, — ти був би обережнішим. Це не палиця, щоб нею по сторонам махати, адже можуть постраждати невинні демони.

Тоді я зрозуміла, що він мав на увазі під іграми слів. Він ні разу не збрехав, але зміст сказаного повністю змінив картину подій. Ейден вже не виглядав демоном, який замахнувся на моє життя, а став «рятівником».

Нейтан недовірливо подивився на нього, а потім перевів на мене погляд.

— Хейлі, він каже правду?

Демон з цікавістю дивився на мене, чекав, що ж я вирішу: розповісти про його справжні наміри, здати вартовим, але ризикнути життям близьких, або підтвердити спотворену правду, дізнатися більше про наші душі, поставити під загрозу своє життя і сподіватися, що він стримає слово.

«Він пообіцяв, що не вб'є мене, поки ми не розберемося з нашим зв'язком. Принаймні я маю час, а далі можна щось придумати. Якщо Ейден спробує мені щось зробити, я зможу здати його вартовим, а перед тим убезпечити себе, Хенка, Рене».

— Так, — як не дивно, прозвучала чесна відповідь.

Нейтан не поспішав відпускати зброю. Хлопець оцінив обстановку та уважно оглянув нас із демоном.

— Хто це? — поцікавився він, кивнувши у бік трупа.

— Один із демонів-невдах. — Знизив плечима Ейден.

— Ти його вбив. Це заборонено! — обурено вигукнув один із вартових.

— Чи він, чи ми з Хейлі. Самозахист ніхто не скасовував. Ще варто внести одну поправку: його вбили до мене. Я лише додав вогника, щоб позбутися тіла, яке могли знайти люди. — Демон розвів руками. — До того ж він першого покоління, тож обійшлося без невинних жертв.

— Хто його вбив? — спитав Нейтан.

— Гадки не маю. У цей момент я був зайнятий іншими справами.

Вартові не поспішали діяти. Вони сканували приміщення, оцінювали нас, переглядались один з одним.

Саме зараз вирішувався наш подальший план дій.

— Пропоную до з'ясування обставин взяти його під варту. Зараз потрібно оглянути дівчину, дізнатися, що сталося, а потім приймати рішення, — запропонувала вартова, яку у людському образі, напевно, можна було сприйняти за звичайну красиву дівчину.

Мій погляд притягувало її довге сніжно-біле волосся, заплетене в дрібні косички і зібране в об'ємний хвіст. Зовнішність вартових — їхня шкіра та крила — дуже дивно виглядала у поєднанні зі звичайним людським одягом.

— Чарівна пропозиція, — хмикнув Ейден. — Звичайно, я розумію твоє бажання залишитися зі мною довше, але під варту мені якось не дуже хочеться. Не настільки я згрішив у цьому житті. У мене зустрічна пропозиція. — Тепер його тон став серйозним. — Зараз ми спокійно ідемо в готель, приводимо міс Діас до тями, а потім обговорюємо всі деталі того, що сталося, і відповідаємо на питання, які у вас виникли. Зі свого боку обіцяю поводитися спокійно. Ви вже отримали підтвердження від Хейлі та знаєте, що я в нападі не замішаний.

— Повірити демонові? — зі смішком запитав один із них. Його укладене волосся, обтягуючі джинси та розстібнута зверху біла сорочка нагадували образ невдалого ловеласа. — Ми на ідіотів схожі?

— Мабуть, так, якщо готові відправити першого ж демона в пекельний вогонь на невизначений термін без істотних доказів його провини.

— Лейло, Ліаме, ви стежте за демоном. Ні на крок від нього не відходьте і не спускайте очей. Якщо щось викине, дозволяю будь-яким способом його зупинити. Адаме, а ти оглянь Хейлі, — скомандував Нейтан, потім притиснув меч до грудей. Той злегка засяяв, після чого ввібрався в тіло.

Буквально злився з ним.

— Ми будемо нянькою для демона? — перепитав вартовий із розтягнутою сорочкою. — Це ж принизливо!

— Роби, що кажуть, — наказала Лейла. — Вважай себе конвоєм.

У відповідь вона отримала невдоволене зітхання.

Їхній товариш у сірій сорочці з закоченими рукавами попрямував до мене. По дорозі притис до себе меч. Той із сяйвом розчинився у його тілі. Примітно, що у Лейли і Нейтана вони блищали сильніше, ніж у інших.

Ті, хто мали наглядати за Ейденом, не стали ховати свою зброю, а обступили його з двох сторін.

— Тільки дотримуйтесь дистанції, — сказав демон. — Знаєте, не люблю, коли вартові дихають у спину.

Нейтан тим часом підійшов до палаючого тіла демона, помахом руки загасив вогонь, присів і почав вивчати його. Весь вигляд хлопця демонстрував зосередженість, упевненість та задумливість.

— А тебе й не питали, — роздратовано відповів тип, що нагадував ловеласа, і закинув меч на плече.

— Серйозно? Як шкода. — співчутливо промовив Ейден. — Як шкода, що мені на це начхати.

— Я тобі всі крильця обірву, — процідив той крізь зуби.

— Спробуй, — легко відповів демон і самовдоволено посміхнувся.

Вартовий розправив плечі, перекинув меч в іншу руку і рішуче ступив до Ейдена, але Лейла швидким рухом опинилася між ними.