Розділ 16.4

Завдяки розбитому вікну місяць трохи освітлював простір і величезну пащу з гострими іклами та слиною. Такий же звір пару днів тому збив мене з ніг, тим самим рятуючи від вогняної кулі.

Дика тварина кинулась на нас.

Демон відпустив мене, щоб захиститися, а потім кинув у пса невеликий потік вогню. Я впала на підлогу. Звір з легкістю ухилився від кулі, а потім з шаленим розгоном стрибнув на нападника. Його ікла вгризалися в шию, а пазурі дряпали тіло демона. Той закричав і спробував створити новий потік вогню. Пес помітив це й перейшов до його кінцівки. Відкусив йому руку і відкинув у мій бік. Та приземлилася прямо біля моїх ніг, а бризки крові потрапили на обличчя.

Від побаченого жахіття я відсахнулася й істерично закричала, а демон вторив моєму голосу. Цей крик уособлював весь страх, шок, жах — дикий, первісний. Коли затихла, мене ніби кригою накрили, а тіло затремтіло.

Це було занадто навіть для моєї психіки.

Друга рука демона була все ще ціла. У ній спалахнула іскра і вдарила пса. Той трохи відстрибнув, люто загарчав, а потім з новим нападом сказу вгризся йому в шию. Він був величезним і дістав би до грудей людини. Його тіло ніби складалося з одних м'язів.

Демон чинив опір, відчайдушно махав крилами, ногами, цілою рукою. Звір із переможним риком відірвав йому голову і гидливо виплюнув на підлогу. Я дивилася на неї: на розплющені очі та перекошене від страху обличчя, але не могла поворухнутися.

Шок і жах скували мене, позбавивши здатності мислити і рухатися. Тіло демона ще здригалося, але вже не так сильно. Потім ві зовсім перестав ворушитися. Я дивилася на нього не в змозі відвести погляд, а тим часом пес обернувся до мене. Він почав повільно підходити. Мені нарешті вдалося переключити на нього свою увагу.

— Ні! Ні! Ні! — відчайдушно закричала, відповзаючи назад і заперечливо хитаючи головою. Сльози струмком стікали по щоках, а в очах все розпливалося.

Пес зупинився, перестав гарчати, а потім його ніздрі розширилися і обнюхали мене.

— Досить, Форд! — крикнули ззаду тоном, який не терпів заперечення.

Величезний пес пирхнув. Ейден пробіг повз нього і кинувся до мене. Він поглядом оцінив мій стан, а потім повернувся до звіра.

— Зникни! 

Пес розчинився в темному тумані, який потім ввібрався в тіло Ейдена.

— Він від-д-дкусив йому голову і руку, — тремтячим голосом промовила я, дивлячись на заляпаний темною кров’ю одяг.

— У тебе шок. — Він насупився. — Чорт.

Хлопець глибоко зітхнув, потім міцно притиснув мене до себе, змушуючи пригорнутись до своїх груди. Я довго трималася, але тепер, у чужих обіймах, мій бар'єр зірвався.

Мені було начхати, що поруч Ейден, який хотів мене вбити, що довкола ходять демони. Начхати і на те, що зі мною буде. Зараз я могла лише плакати, виплескуючи зі сльозами весь жах пережитого і всі пригнічені емоції.

— Не дивись туди більше, а зосередься на моїх словах, — тихим, глибоким, спокійним голосом промовив фальшивий Ітан. — Все в нормі. Не думай про те, що ти бачила. Зараз ти ціла і в безпеці, все інше не має значення.

Чоловічі руки заспокійливо гладили спину.

— Тебе більше ніхто не чіпатиме. Вже все позаду. Ти в безпеці. Вір мені.

«Вір мені».

Ця фраза зачепила мене. Перемикач клацнув та повернув у реальність. Я відсторонилася.

— Вірити тобі? — схлипуючи, перепитала у нього. Вперше мене накрила хвиля праведного гніву. Це було незвично, але я почувала себе по-справжньому живою. — Ти кілька хвилин тому намагався мене вбити!

З усієї сили штовхнула його в груди.

— Ну, не вбив же.

Він звів очі догори.

Я не витримала і, наплювавши на здоровий глузд, почала бити цього нахабного демона.

— Тихіше. — Ейден схопив за зап'ястя. Його руки були звичайними, людськими. Він трохи обернув голову вбік, немов прислухався до чогось. — Лайно.

Демон перехопив мої руки однією долонею, а друга знову почорніла. У ній утворилася вогненна куля.

— Відпусти! — крикнула я, вириваючись з його хватки.

— Не бійся, — прошепотів мені. З його рук зірвався вогонь і влучив у тіло вбитого демона. В одну мить його повністю поглинуло полум'я. Потім він повернувся до мене. — А тепер уважно слухай.

Його долоні обхопили обличчя і направили на себе так, щоб я дивилася йому у вічі.

— Зараз сюди прийдуть вартові. Вони спитають, що сталося. Скажеш їм, що ми проїжджали повз, потім на нас напали демони. Я з ними бився, а ти сховалась у будівлі. Не було жодного ритуалу. Ти не знаєш, що й навіщо намальовано в колі. Про Форда не говори ні слова. Не називай мене Ейденом. І найголовніше — ми з тобою не пов'язані. Ти не моя ванса. У нас різні душі, зрозуміла?

Я вирвала обличчя з його рук.

— Хто такі вартові? — Треба було знати з ким треба мати справу.

— Це щось подібне до небесної поліції, тільки стежать за порядком серед божественних істот.