Розділ 16.3

Не розуміла, що відбувається, але кивнула, оскільки медальйон мені реально був потрібен. Хлопець підвівся, а я зробила випад і дісталася чаші. Пальці занурились в темну кров, викликавши в мене ледь стриманий блювотний рефлекс. Після того як вони намацали прикрасу, швидко встала на ноги, повернулася до Ейдена і в сотий раз за день втратила мову від побаченого.

Він стояв до мене спиною, з якої стирчали два величезні крила, вкриті чорним, як смола, пір'ям. На кінчиках пальців загострилися пазурі, долоні, як і минулого разу, потемніли, а до плечей вилися плавні чорні лінії. Попереду в півкола стояли такі ж істоти, тільки крила відрізнялися один від одного. На деяких із них було менше пір'я, десь вони виглядали зовсім маленькими або більше схожими на пушок, як у пташенят. У декого їх взагалі не було, лише одне тіло. Перед нами стояло четверо істот. Від кожного з них виходила така похмура, зловісна енергетика. Вона змушувала кров стигнути в жилах, а волосся вставати дибки. Таку темну ауру я відчувала лише від Ейдена, коли вперше зустрілася з ним у вітальні. Тепер же ангар буквально пронизився нею.

«Демони».

Я проковтнула підступну грудку жаху і зробила кілька кроків назад. Ейден помітив мої рухи.

— Стій поряд або помреш, — тихо промовив він крижаним тоном, від якого мурашки пройшлися по шкірі.

Хлопець збирався мене вбити. Я не знала, що його зупинило і чому він цього не зробив, але розуміла, що тепер мене просто так не відпустить. Ейден безжальний, холоднокровний, розважливий, брехливий, егоїстичний демон. Моя довіра до нього розпалася на атомні частинки, як тільки той привіз мене сюди. Демони, які нас оточили, прийшли сюди не з добрими намірами. Усі вони, зокрема й фальшивий Ітан, були моїми ворогами. Але зараз, на тлі всіх інших, він здавався мені більш звичним і принаймні найближчим часом не збирався мене вбивати. А цього я не могла сказати про інших.

Наблизилася до нього. У цей момент дерев'яні ворота ангара відчинилися, наче від сильного удару, а потім з'явився силует чоловіка. Приміщення було великим, але світло, що йшло від свічок, освітлювало лише його малу частину. Усі присутні напружилися з появою нового гравця. Впевнені кроки розбавляли гробову тишу, яка запанувала з його приходом, і віддавалися неприємним гуркотом у голові. Але найголовніше — енергетика. Вона була сильніша, темніша, підступніша, могутніша і нагадувала... смерть.

— Чому ти мене не запросив на свій майже другий день народження? — холодно поцікавився він. — Забув про нашу угоду? Чи думав, що я повний дурень, якого можна обвести довкола пальця?

Чоловік підійшов до групи демонів, які покірно розступилися, пропускаючи його вперед. Тьмяне світло осяяло обличчя незнайомця. Виразні вилиці, легка русява борідка. Світлі брови були трохи насуплені, а зморшки на широкому лобі свідчили, що це звичне для них становище. Довге темно-пшеничне волосся було недбало укладене назад і зчеплене в пучок. Погляд чіпкий, хитрий і твердий. На ньому був плащ із широким коміром, який за бажання міг закрити більшу частину обличчя, джинсів, водолазки. І все в чорному кольорі.

— Я живу з часів існування людства. На моїй пам'яті чимало таких брехливих і нікчемних істот, як ти. — У його голосі була відкрита зневага.

— Я нічого не порушував, — на подив спокійно відповів Ейден. Я відчувала його напругу, але виду він не подавав. Поводився легко і невимушено, ніби все й має так відбуватися. — У нашому договорі було зазначено, що ти маєш бути присутнім під час проведення ритуалу, але його не було. Це означає, що я нічого не порушував.

Кути губ чоловіка піднялися вгору, утворюючи хитру, слизьку, хижу посмішку.

— Навіть не намагайся мене переграти. Мої люди стежили за тобою весь цей час. Вони бачили, як вона валялася у цьому колі. — Він махнув рукою нам за спини, де Ейден збирався вбити мене. — Бачили і те, як ти в останній момент дав слабину. Жалюгідне видовище.

— Вирішив провести репетицію. — Ейден безтурботно знизив плечима. — Не щодня здобуваєш повноцінну душу. Потрібно підготувати костюми, прикраси, головних героїв. А тут такі гості нагрянули. Не могли дочекатися прем'єри?

Чоловік недобро примружився, ніби перед ним знаходилась дрібна муха, яка настирливо шумить і відволікає від справ. Схоже, Ейден навмисне провокував його. Я не знала, хто стояв перед нами, але чудово розуміла, що незнайомець зі своїми підручними дуже небезпечний. Напруга розпалювалася, і битви було не уникнути.

«Може я їм не потрібна, і мені вдасться непомітно втекти?»

— Мені ось цікаво, — продовжив Ейден. — За договором я перестав бути твоїм пішаком кілька місяців тому. Що ж такого особливого в цьому ритуалі, якщо ти через нього стільки часу стежив за мною і особисто вирішив прийти сюди, наплювавши на те, що тебе шукають усі божественні істоти? Звідки такий нездоровий інтерес до моєї скромної персони?

Незнайомець щільно зімкнув губи, а потім жорстко промовив:

— Досить. Ця розмова безглузда. Схопити їх.

Перш ніж демони встигли поворухнутися, з рук Ейдена дугою зірвався вогонь і хвилею полетів у противників, потім він різко обернувся, міцно притис мене до себе і злетів до стелі, де був квадратний отвір. Я перестала відчувати ґрунт під ногами і рефлекторно заплющила очі.

Помах крил.

Тіло огорнув холодний вітер. Ще один помах — ми приземлилися на землю. Я відсахнулася від Ейдена, як від вогню, і приголомшено озирнулася навколо. Ми перемістилися на вулиці, біля триповерхової будівлі. Це все було зроблено з такою швидкістю, що я навіть не встигла нічого зрозуміти та побачити. Ось ми стоїмо всередині ангару, політ — і ми тут.