Розділ 15.4

Ейден

Я відкинув емоції та зосередився на меті — провести ритуал. Смішно, адже все це заради цих самих емоцій.

Почуття. Цілісна душа. Ось що мені було потрібно.

Я мріяв про цей день усе усвідомлене життя. Це єдине, що тримало мене у цьому світі. Єдине, за що чіплявся, оскільки все інше не мало жодного сенсу.

Але, слухаючи крики білявки, спостерігаючи за тим, як вона відчайдушно брикалася і намагалася розв'язати руки, мене переповнювало роздратування та огида до того, що відбувалось. І за це почуття я був готовий придушити себе, адже все мало бути інакше. Я ненавидів її, і зараз мав би з гордістю посвятити її у свої плани, щоб побачити приреченість, розпач, страх, паніку у погляді. Далі повинен був з радістю спостерігати за її стражданнями і нарешті завершити ритуал, стежачи за полум'ям, яке поглинало б її тіло.

«Роби, що треба. Злись на неї, ненавидь її, зневажай. Ти береш те, що по праву твоє»,— подумки повторював собі, але легше не ставало.

Весь гнів був спрямований на неї лише через власну заздрість і дивні бажання, які вона викликала в мене. Це було жалюгідно, але я нічого не міг з ним вдіяти. Така моя природа. 

Мозок розумів, що вона ні в чому не винна, а лише жертва обставин. Але заради мети треба було вбити її.

«Якщо Творець жертвував долями і душами дітей заради свого задуму, то що можна очікувати від демона — суцільного втілення зла?»

Хотілося швидше все закінчити і позбутися неприємних почуттів, які зараз були зовсім недоречними і не властивими мені.

Підготовка до ритуалу закінчилася. Я смикнув за важіль — на даху ангара утворився маленький отвір, крізь який місячне світло освітлювало пентограму в колі з білявкою. Вона здригнулася і подивилася вгору. Її обличчя опухло, щоки і ніс трохи почервоніли, а ось інші частини обличчя зблідли. Світле волосся заплуталося. Блондинка дивилася на темно-синє небо, яскраві зорі та повний місяць. Вона глибоко зітхнула, опустила повіки, а коли відкрила їх, то виглядала знесиленою.

«Нарешті змирилася зі своєю долею».

До початку ритуалу ще був час, тому я сів біля дівчини і, схиливши голову набік, спитав:

— Ти справді не розумієш, хто я і що відбувається?

Вона схвильнано поглянула на мене.

— Ні, — слабким голосом відповіла мені. — Ти сатаніст?

Я пирхнув.

— Гірше. Демон.

На її обличчі не відображалося жодної емоції.

Хмикнув.

— Розповісти тобі казочку, Ангелятко? — Зручно вмостився на підлозі і подивився на нічне небо. Мені раптово захотілося розповісти їй, чому вона тут. Все ж таки дівчинка повинна була знати, чому ця роль випала саме їй. Це все, що я міг зробити для неї наостанок.

— Що ж, почалося все багато століть тому. Наш Великий Творець, — сказав із неприхованою зневагою, — перед тим як створити людський світ, створив собі помічників, які повинні були допомагати йому керувати людьми. Ця роль випала святим істотам — ангелам.

Брови дівчини спантеличено зігнулися.

— Так, Ангелятко, — підтвердив з легкою усмішкою. — Все це правда. Вони були для Бога вірними псами. Наче роботи, виконували все, на що він їх запрограмував. Здебільшого до їхніх обов'язків входило стежити за людьми, наставляти їх на правильний шлях, оберігати від самих себе і підштовхувати, коли ті заходили в глухий кут. Час минав, а ангели продовжували виконувати свої обов'язки. Роками, сторіччями, тисячоліттями.

Пирхнув.

— Нудьга і жалюгідне видовище. Вони були безсмертними, і з часом деякі з них стали задаватися питанням «чому жалюгідні люди роблять все, що їм заманеться, а вони — вищі істоти, обдаровані божою силою, — повинні все життя беззаперечно служити їм?». Декому це набридло, вони захотіли зробити переворот і самим правити світом, зробити його таким, яким вони бачать. Почалася кривава бійня — Небесна війна. У результаті перемогли вірні пси Творця, а на тих, хто посмів йому суперечити, чекали вічні муки в пекельному вогні і все в цьому роді. Досить таки неприємне місце, зате там пахне смаженою куркою.

Я глянув на зірки, згадав їдкий запах гнилої плоті і посміхнувся.

— Потім занепалі ангели почали каятись. Творець, якого ви називаєте Богом, їх помилував, доручив роботу і організував за ними стеження. Ось так з'явилися демони. Хоч кожен виконував свої обов'язки, але ворожнеча між ними та ангелами не припинялася. Як не дивно, але ініціаторами багатьох перепалок були саме святі ангелята Творця. Демони ще пам'ятали принади пекельного вогню і той божественний запах смажених крилець, тому не прагнули знову там опинитися. Але все ж таки то тут, то там пропадали ангели і демони. Зрідка знаходили їхні рештки. А іноді ці бовдури билися між собою на загальний огляд.

Мої куточки губ поповзли вгору.

— Тоді на кілька смажених крилець ставало більше. — Зробив паузу і зітхнув. — Нашому геніальному Творцю спало на думку створити нове покоління ангелів і демонів. Якщо коротко, він брав двох дітей і з'єднував їх душі. Світла частина возз'єднувалася зі світлою, а темна з темною. Потім дві світлі частини душ він вселяв в одну дитину, а дві темні в іншу. Так утворилось друге покоління — сейканди.