Розділ 14.2

Автор

Він спостерігав збоку, але не наважувався наблизитись. Все дивився і дивився, наче зачарований. Не міг відірвати погляд від юної дівчини із золотисто-попелястим волоссям. Тонка шия, хвилясті локони, але найголовніше це блакитні очі — світлі та добрі. Вдень їх можна було розглянути у всій красі, але ввечері в них було видно лише щасливий блиск. Вони манили, гіпнотизували, не даючи поворухнутися. І ця усмішка — щира, широка. Вона веселилася, раділа життю — робила те, про що він міг тільки мріяти. Її доброта, чистота, наївність нагадували про це, а тому страшенно дратували.

«Я мушу це відібрати. Воно належить мені».

Хлопець нагадував собі про це щоразу, коли вона посилала йому променисту усмішку. Він знав, чого хоче — це було вирішено ще задовго до їхнього знайомства. Він завжди досягав мети, незважаючи на всі перешкоди.

Сьогодні його заповітна мрія мала здійснитись, але щось не давало йому спокою. Йому було недостатньо тих небагатьох днів, що він провів поряд з нею. Хлопець мав віддати належне: вона бавила його, а іноді навіть настільки захоплювала, що він забував про все інше. У ті моменти наставала певна ілюзія спокою та задоволення. Така поведінка була не властива йому.

Всі позитивні емоції були йому не властиві.

Йому було цікаво, чому так відбувається. Хлопець хотів вивчити її, дізнатись, чим вона його зачепила, адже до їхнього офіційного знайомства блондинка викликала в нього лише злість і роздратування. Ні, ці почуття не зникли, але послабшали на тлі всіх інших. Він ненавидів її, бо їй віддали те, що належало йому.

Хлопець мав лише розвідати територію, вдосталь награтися з нею і насолодитися передчуттям перемоги, але все пішло не за планом. Через чортового блондина та пішаків Правителя Пекла йому довелося обмежити себе часом і діяти швидко. А коли щось виходить з-під контролю, він страшенно біситься.

Його кулаки стиснулися, коли дівчина, танцюючи на газоні, знову повернулася до нього і радісно помахала рукою. У цей момент йому відчайдушно захотілося притягнути її до себе.

«Вона грає зі мною? Хм, нехай».

Хлопець посміхнувся. Бажання зростало, змушуючи кров вирувати в жилах. Знала б вона, що робить своїми безневинними рухами: торканням волосся, рук. Він побоювався сили цього тяжіння. Йому зовсім не подобалося те, що вона має хоч якийсь вплив на нього. Тому хлопець стримував себе. 

Він розумів, що не може зійти зі шляху. Не може відмовитися від того, що хотів все життя. Дороги назад не було. Він — бездушне жалюгідне поріддя, і саме тому йому треба було йти до кінця. Бажання, яке вона пробуджувала в ньому було страшенно неправильним, і саме це збуджувало його ще більше.

Їхні погляди знову зустрілися. Його — темний, хижий, у якому читалося бажання. Її — світлий, радісний, сповнений щастя і теплотою.

Це був його останній шанс перед тим, що він замислив. Його роздирало від думки, що більше ніколи не буде можливості торкнутись її. 

«А чому б не пограти з нею наостанок?»

Він знав, що це шепоче його темна сутність, але в цей раз не міг їй опиратись. Занадто спокусливою була ціль. 

Хлопець завжди робив те, що хотів, але з розумом. Він подумав про наслідки і дійшов висновку, що нічим не ризикує. До того ж його давно цікавило, чому він так сильно хотів її. Ніхто не викликав у нього той вогонь, який дівчина пробуджувала лише одним поглядом. Мабуть, на це впливав їхній зв'язок, але про такі побічні ефекти раніше ніде не згадувалося. Хлопець вирішив поєднати корисне із приємним, а в цьому міг допомогти лише маленький експеримент. Він посміхнувся і зробив крок у бік дівчини — такої щасливої і наповненної життя. Вона мала справді ангельський вигляд.

Обрана ціль не одразу помітила його наближення. Все танцювала, кружляла, м'яко похитуючи стегнами і руками. Коли він був вже в метрі від неї, вона підняла на нього погляд. На її обличчі продовжувала світитися задоволена усмішка, але рухи стали сповільнюватися. Він швидко подолав відстань між ними, і ось тоді в очах дівчини промайнуло спантеличеність. Сильні руки обхопили тонку талію та притягнули до чоловічого тіла. Тепер очі дівчини розширились.

— Що ти… — Її питання так і не було закінчено.

Хлопець і сам не зрозумів, як накинувся на неї. Його губи в раз знайшли її — такі спокусливі, чуттєві, з присмаком солодкої вати. Це було йому необхідно, як повітря, і викликало ураган емоцій: ейфорію, полегшення та ще величезне шалене бажання. З його грудей вирвався тихий стогін. Тільки тоді він зрозумів, як сильно хотів і потребував цього. Дівчина пахла квітами — аромат, який тільки розпалював вогонь.

Ніжна, тендітна, м'яка.

Він божеволів від тепла її тіла, не помічав нічого навколо, забув про всі проблеми і турботи, насолоджувався кожним моментом. Десь вдалині чулися чужі вигуки та музика, але йому не було до них жодної справи. Хлопець втягував її пухкі губи, гладив волосся, обличчя, шию. 

Він ненавидів це бісове тяжіння. Знав, що це всього лиш його проклята душа.  Усвідомлював, що ці емоції нав’язали йому. 

Але це був чистий кайф, який він не відчував ніколи раніше. 

На мить подумав про те, щоб відмінити план. Не робити того, що неможливо буде повернути. Не вчиняти з нею так, як задумав спочатку.