Розділ 11.3

— Щось схоже на вогняну кулю, — тихо промовила, почуваючи себе максимально некомфортно.

Це вже звучало, як вигадки божевільної.

Ітан відповів після невеликої паузи:

— Вогняна куля? — Він вигнув бров. — Сильно ж ти вдарилась головою. — Хлопець кілька секунд мовчав, а потім продовжив: — На вулиці був сильний вітер і злива. У ліхтар, повз який ти проходила, вдарила блискавка. Вона тебе, на щастя, не заділа, а ось ліхтар при падінні зачепив тебе і ти вдарилась головою об асфальт. Дивно, що в тебе немає серйозної травми черепа. Тобі пощастило, що він не придавив тебе.

«Блискавка».

Я пам'ятала спалахи. Можливо, моя підсвідомість перетворила їх на вогняні кулі. Із цим припущенням все здавалося ще дурнішим.

— Ясно, — зітхнула, а потім мені дещо спало на думку. — А як ти там опинився?

— Проходив повз і побачив, як якась жінка намагалася когось підняти. Підійшов ближче і зрозумів, що це ти.

— А що з твоєю машиною?

Хлопець знизив плечима.

— Іноді волію ходити на своїх двох. До речі, це ж мати твоєї подруги працює у квітковому магазині? Місіс Мур?

— Так. — Кивнула.

Ітан відштовхнувся від стіни.

— То що щодо Деріленда? — Він повільно пройшов по кімнаті і сів на ліжко, розставивши ноги і впершись у них руки.

— Я ще не вирішила, — зізналася йому.

— Довіряєш мені? — раптом запитав хлопець із якоюсь прихованою цікавістю. Він підпер підборіддя руками і тепер в очікуванні дивився на мене. Навіть при поганому освітленні я всією шкірою відчувала його пильний погляд.

— Ні, — чесно відповіла я.

— Хм. — Він посміхнувся. — Правильно.

— Чому?

Ітан відкинувся на ліжко, закинув руки за голову і втупився в стелю.

— Бо світ такий. Ти ні в чому не можеш бути впевнена до кінця: ні в завтрашньому дні, ні в правді, ні в людях, ні у світі, ні в собі. Все таке мінливе та непередбачуване. Ніколи не знаєш, яка карта тобі випаде і хто вдарить у спину першим.

— Не погоджуюся. Є люди, які варті довіри.

Він тихо засміявся.

— Ти впевнена? У Рене? У Хенку? Як гадаєш, вони не збрешуть тобі, якщо думатимуть, що у такий спосіб роблять тільки краще для тебе? Місіс Мур не зрадить тебе заради порятунку доньки? Чи твоя вірна подруга заради матері? Усі навколо брешуть. Причини можуть бути різними, але суть одна. Брехня залишається брехнею незалежно від своєї мети. Навіть ти через це пройдеш чи вже пройшла. — Ітан посміхнувся. — Ти не повіриш, як маленька брехня може полегшити всім життя. Одне слово — мінус проблеми. Ось у чому полягає істина. — Він зітхнув. — Люди такі примітивні створіння.

— Може брехня спрощує життя, але збрехати не означає зрадити, якщо це не нестиме шкоди для людини, а навпаки — зробить її життя кращим, — не погодилася з ним я.

— Брехня прирівнюється до обману, а будь-який обман до зради. Решта лише пом'якшувальні чинники.

— Різка заява.

— Зате без ілюзій та рожевих окулярів. Люди не схильні визнавати свої помилки та негативні сторони, тому вигадують тисячу причин та виправдань.

— Тобто, якщо людина збреше про те, що в неї в житті все добре, щоб її близькі не хвилювалися, то це вважатиметься зрадою? Ти перебільшуєш.

— Як я вже казав, брехня це обман, а обман — зрада. Твої близькі мають право знати, що насправді відбувається у твоєму житті. Вони сподіваються дізнатися цю інформацію, щоб використовувати її далі для ухвалення рішення. Звичайно, якщо вони не цікавляться з чистої ввічливості, а насправді їм глибоко начхати на відповідь. А якщо ти від них приховуєш справжній стан справ, то вводиш їх в оману. Хто дає людям право вирішувати, що для інших буде краще, а що ні? Фальшива турбота, яка несе за собою приховані егоїстичні мотиви?

— Чому ж фальшива? Бажання піклуватися про когось йде із глибини душі, якщо воно справді щире. Як і в будь-якому правилі, тут є свої винятки, тому не можна судити всіх однаково.

— Ти надто хорошої думки про людей, Ангелятко. Щира доброта нині знаходиться під загрозою знищення. 

— Можливо, але я хочу вірити у людей. Навіть якщо вони не відчувають певних почуттів, то все одно приймають рішення, спираючись на голос розуму. Навіть якщо людина хоче одне, а робить інше, то її визначає прийняте рішення та вчинок, а не емоції, — наполягла я.

Ітан пирхнув.

— Не так. Потрібно докопуватися до мотиву ухвалення рішення. Наприклад, людина може завоювати твою довіру, робити все, щоб задобрити тебе, а потім візьме і використає у своїх цілях. Спочатку її вчинки будуть здаватись тобі хорошими, але справжній мотив прогнивший. Ось ще один приклад. Залякана дитина в усьому всіляко слухатиме своїх батьків, які регулярно її б'ють і карають за непослух. Уявимо, що їй забезпечили таке оточення, де вона почувається у безпеці, і дали владу над батьками. Питання. Чи залишиться вона такою ж доброю і невинною дитиною? Ні. Чи слухалась вона раніше батьків по власній волі? Ні. Бо була налякана? Так. Люди можуть приховувати свої бажання і робити те, чого не хочуть, але якщо зникне стримуючий фактор, вони покажуть свою справжню натуру.