Розділ 11.2

Хейлі

Мені снилися вогняні руки, потворне обличчя та червоні очі, а потім почувся шепіт: «Хейлі». Тіні сковували рухи і тягли на дно. Я все більше поринала в чорну в'язь.

— Хейлі! — вимогливий голос кликав до себе, але болото продовжувало поглинати мене.

Мені хотілося чинити опір, кричати, вириватися. Я смикалася, намагалася виплисти назовні, рвалася назустріч окрику, але все безуспішно.

— Забудь! — пролунав жіночий голос, і тіло стрімко провалилося до темряви.

Різким рухом я відірвалася від подушки і обхопила голову руками. Серце шалено билося в грудях, а легені відчайдушно хапали повітря. Краплинки поту скочувалися по спині та скроні. Затуманеній свідомості знадобилося кілька хвилин, щоб позбутися паніки і прийти до тями. Коли дихання вирівнялося, руки відчепилися від мокрого волосся, а очі озирнулися довкола. Я була у своїй кімнаті, частину якої освітлював місяць. Електронний годинник на тумбочці показував глибоку ніч.

На ліжко застрибнула біла грудочка.

— Тіна, — прошепотіла я, беручи її на руки. — Як добре, що ти тут.

Вона нявкнула, а потім потерлася головою об руку, ніби підбадьорюючи мене. М'яка вовна, присутність кішки, знайома обстановка трохи мене заспокоїли і дозволили розслабитися. Я відкинулася разом із Тіною на вологу подушку і заплющила очі. У голові з'явилися останні спогади: квітковий магазин, місіс Мур, вітер, ураган, понівечена людина, вогненна куля, падаючий ліхтар, величезний пес, різкий біль і порожнеча. Все це здавалося мені нереальним.

— Маячня, — прошепотіла я, потираючи очі однією рукою.

Тіна м'яко пройшлася по моєму животу і примостилася біля плеча.

Я спробувала зосередитись на останньому моменті, який зафіксувала моя пам'ять перед зануренням у темряву, і згадала чийсь голос. Тоді він звучав глухо і віддалено, але все ж таки здався знайомим.

— Ітан... — ім'я саме вирвалося з вуст, і я відразу ж відчула його присутність у будинку, а точніше десь у районі душа.

«Він точно щось бачив, якщо був там, і зможе прояснити багато речей», — подумала я і вставала з ліжка. Голову пронизав різкий біль — мені довелося повернуться назад. Почекавши пару секунд, знову спробувала підвестися, але цього разу повільніше.

Без теплого покривала стало холодно та незатишно. На мені був вологий і брудний одяг. Я зняла його, накинула на себе об'ємне худі і не спішно попрямувала в коридор. Тіна пішла за мною, але зупинилася, коли я проходила душ, звідки було чути, як ллється вода. Вона зашипіла, а потім сіла на підлогу, демонструючи своїм виглядом, що далі не піде.

Я не стала затримуватись і пішла прямо. Мені не хотілося стояти в коридорі, тому найкращим місцем для очікування Ітана обрала його кімнату. Зайшовши в неї, світло вмикати не стала: очі звикли до темряви, і перепад освітлення був для них не найкращим варіантом.

На вулиці була місячна ніч, тому я легко могла оглянути спальню. Вона, як і раніше, залишилася порожньою і холодною, навіть незважаючи на речі нового мешканця. Їх теж було небагато.

Згадала слова Рене і вирішила уважніше придивитись до речей в кімнаті, поки була така нагода.

Не нишпорити, а просто оглянути, поки чекала її мешканця.

На підлозі валявся поспіхом скинутий мокрий одяг. Ковдра на ліжку була зім'ята в ногах, а подушки розкидані по кутках. На столі лежала лише зарядка для телефону. Шафа виявилася відкритою і напівпорожньою. Я підійшла до неї ближче.

Уночі зазвичай важко було щось розгледіти, але місяць сьогодні давав достатньо світла. Там висіли футболоки, майки, куртка, худі, джинси. Він приїхав до нас тільки з однією сумкою, тому не дивно, що речей виявилося не так вже й багато. Не встигла я зачинити дверцята шафи, як мене схопили однією рукою за талію, притиснувши спиною до вологих грудей, а другою закрили рота.

— Дозвольте поцікавитись, хто ж тут у нас такий цікавий? — пролунав біля вуха шепіт.

— Ммм! — від несподіванки я скрикнула, але це було більше схоже на мізерне мичання.

— Тихіше, Ангелятко. — Над вухом тихо засміялися, обпаливши шию гарячим диханням: — Так ти можеш розбудити Хенка. 

Рука, яка лежала на животі, сильніше притиснула мене до хлопця. Я напружилась. Не очікувала, що Ітан опиниться тут так скоро, адже ще мить тому відчувала його присутність у душі. Щойно там, а за секунду вже тут. Йому вдалося застати мене зненацька. Можливо, мій радар збився, але він до цього завжди працював з дивовижною точністю.

Я перестала кричати, опустила руки та затихла.

— Так краще, — видихнув Ітан.

Тремтіння пробрало мене до кінчиків пальців.

Хлопець повернув мене до себе обличчям, але не відпустив, а продовжив тримати за лікті, притискаючи до себе.

— Відпусти, — тихо попросила я, стиснувши кулаки на його грудях.

Наші очі невідривно дивилися одне на одного. Місячне світло надавало його обличчю особливих відтінків. З мокрого волосся спадали краплі води, а потім стікали по грудях та шиї.

Жилистий, високий, з чіткими обрисами м'язів. Ітан по хлоп'ячому усміхнувся. Я не могла не помітити наскільки гарно це виглядало. Він був таким близьким, що мені був життєво необхідний вільний простір.