Розділ 8

— У нас є ще ціла хвилина, — повідомила я Рене, йдучи до потрібного кабінету. Через вазони, які перевернула Тіна, ми мало не запізнились на контрольну з математики. Зупинилися перед дверима, перевели подих, увійшли й натрапили на розлюченого директора.

На нас дивилися всі присутні. Їхні погляди мене насторожили, а якщо бути точнішою, то цікавість, яка йшла від кожного з них, крім Нейтана. Ітана на занятті взагалі не було.

— Добрий день, можна увійти? — запитала я, передчуваючи біду.

— Вам — ні, — суворо відповів містер Гебзі. Від нього і містера Берта, який стояв за його спиною, на відміну від інших, виходило невдоволення та обурення. — А ось міс Мур рекомендується.

Це збентежило мене, як і Рене. Вона мовчки пройшла повз, знизала плечима і зайняла своє місце, а я так і залишилася стояти біля дверей.

— Ідіть за мною, — коротко сказав директор і вийшов із класу.

Містер Берт похмуро дивився на мене, а в його очах було розчарування.

Я розвернулась і пішла за містером Гебзі, подумки обмірковуючи, що могло статися. Він привів нас у свій кабінет, сів за стіл, а я залишилася стояти навпроти, нервово смикаючи лямку рюкзака.

— Щось трапилося? — з побоюванням запитала я.

Директор зчепив руки в замок і мовчки дивився на мене примруженими очима. Секунда, друга, третя — нічого не відбувалося.

— Міс Діас, ви нічого не хочете мені розповісти? — нарешті спитав він.

Я заперечливо хитнула головою.

— От як. — Він відкинувся на спинку стільця. — А як ви прокоментуєте це? — директор повернув до мене ноутбук.

На ньому було відео з камер відеоспостереження, що знаходяться у коридорі. На екрані білявка у джинсах і білій футболці зайшла до класу математики.

Містер Гебзі поставив на паузу і вичікуючи подивився на мене.

— І до чого тут я? — все ще незрозуміло запитала я.

— Як же? Адже це ви на відео.

Мої брови підскочили вгору. Рот відкрився в спробі щось сказати, але не знайшов відповідних слів. Він знову запустив запис. Я перевела погляд на монітор і уважніше придивилася. Опущена голова, розпущене волосся, сонячні окуляри, що вдало приховували обличчя дівчини. а її одяг був в стилі оверсайз. Придивилася до дати та часу. Запис був зроблений вчора після обіду, коли я мила Тіну.

— Це не я, — впевнено заявила, дивлячись директорові просто у вічі. — Через одяг та невдалий ракурс не видно фігури, але ця дівчина стрункіша за мене і трохи нижче. Та й одяг такий у кожної дівчини є. До того ж у цей час я була вдома.

— Дивно, бо всі, кому я показував це відео, стверджували, що цк ви. — Містер Гебзі уперся підборіддям в складені руки. Він випромінював хвилі недовіри. — Хтось може підтвердити,  що ви були дома в цей час? 

Мозок почав швидко згадувати вчорашній день.

— Саме в цей час немає, але Рене може підтвердити, що підвозила мене додому за півгодини до цього.

Цей факт був не на мою користь, і скептичний вираз обличчя містера Гебзі підтверджував це. 

— А що ця дівчина зробила?

Директор подивився на відео, а потім на мене. Він важко зітхнув і задумливо потер підборіддя.

— Учора ця особа проникла до класу містера Берта. На його комп'ютері знайшла завдання для контрольної роботи та надіслала їх половині класу з його ж пошти.

Чим більше я дізнавалась, тим більш здивованим ставало моє обличчя. Я обмірковувала всю отриману інформацію, але ніяк не могла зрозуміти, навіщо комусь йти на таке.

— А хіба клас не був закритим? — Я згадала, що містер Берт ніколи не залишав його відкритим без нагляду.

— Містер Берт забув закрити його, — пояснив директор.

— А пароль до комп'ютера?

— Той, хто проник, знав його. — Він зробив паузу. — Міс Діас, ви єдина, хто підходить під опис, і кому це було вигідно.

— Але це не я, — знову повторила йому. — Запитайте у будь-кого, хто мене знає, це не мої методи.

— Ви єдина з класу з такою комплекцією та волоссям. Вам краще зізнатися у всьому, — продовжив наполягати містер Гебзі.

— Послухайте, — я спробувала зайти з іншого боку, — можливо, хтось спеціально переодягся, щоб його не впізнали по камерах. Адже про них відомо всій школі і той, хто це зробив, не міг не знати про них. Я вам вже казала, що ця дівчина не схожа на мене. Вона стрункіша і нижча. Будь ласка, повірте мені.

Сумнів проникли в голову директора, витісняючи недовіру. Він з похмурим виглядом почав переглядати запис кілька разів.

— Що ж, — містер Гебзі з важким зітханням відірвався від монітора ноутбука і підняв на мене погляд. — У ваших словах є логіка, але ви однаково залишаєтесь у списку підозрюваних. Самі повинні розуміти, що проникнення до кабінету, незаконне зламування комп'ютера та розсилання завдань із пошти викладача це серйозна справа. До з'ясування всіх обставин я усуваю вас від занять.

— Але…

— Ніяких «але». — Він закрив кришку ноутбука і цим поставив крапку в нашій розмові.