Розділ 6.2

Автор

Ніч приземлилась на маленьке містечко, обгорнувши його мороком і таємницями. Жителі Неллінгтона сховалися у своїх будинках, не дозволяючи темряві пробратися всередину. Тільки двоє хлопців блукали вулицею у пошуках відповідей.

— Що ти задумав? — з темряви пролунав вимогливий голос.

— А ти? — прозвучало зустрічне питання.

— Досить. Твої ігри зі мною не спрацюють.

— Невже? — Від стіни старої покинутої будівлі відокремився високий силует. — А я граю?

— Я бачу тебе наскрізь, — долинуло збоку.

— Сумніваюся. — Губи хлопця зігнулися в слабкій усмішці, потім він озирнувся. — Ти сьогодні нарешті вийдеш? Чи й далі ховатимешся?

З темряви випливла друга тінь. Вони тримали велику дистанцію.

— Так краще. То навіщо ти мене переслідував?

— Що ти знаєш про неї? Що задумав? Навіщо вона тобі?

— А тобі?

— Ти знаєш, що це моя робота. І знаєш, що я можу з тобою зробити, якщо вважатиму це за потрібне, — впевнено відповів хлопець. — У мене на це є повне право. У твоїх інтересах відповідати на всі мої запитання.

— Без доказів ти і пальцем мене не торкнешся, — посміхнувся другий. — Чи хочеш ще одну війну? Думаю, що ні. А щодо неї, то мені завжди подобалися натуральні блондинки.

Він згадав довге білосніжне волосся з пшеничним відтінком і зрозумів, що перший раз у житті, намагаючись збрехати, сказав правду.

— Ти знаєш, хто вона, — голос хлопця ставав більш грізним.

— Здогадуюсь, на відміну від неї самої. — Він зітхнув, і веселощі вмить зникли. Настав час для серйозних розмов. — Не хвилюйся, у мене спочатку були інші плани. Вона просто потрапила на очі. Адже я не дурень, знаю правила.

Чиста правда і чиста брехня. Він міг прекрасно грати словами.

— Як довго ти знаєш про неї?

— Кілька днів. Я хотів спочатку переконатися у своїй гіпотезі щодо неї, а потім доповісти вище.

Хлопець сказав «вище», а не назвав конкретних осіб. 

— Треба було одразу про це повідомити.

Той посміхнувся.

— Ти справді думаєш, що вони б мене вислухали? Я вже не говорю про те, щоб архи мені повірили. Без доказів мої слова для них пусте місце, як і твої. І звідки мені було знати, що вона не частина їхнього плану? Мені треба було перевірити все. Не хочу бруднити свою репутації. 

Хлопець брехав.

Ніщо не могло зупинити його на шляху до бажаного, тим більше якісь там заборони. Жага помсти засліпила його. Він став одержимий нею, але все ж таки усвідомлював наслідки і був готовий до них. Збирався боротися до останнього, а смерть його не лякала. Не можна вбити того, хто вже мертвий. А саме так він почував себе. 

Хлопець не був дурним, навпаки — дуже розумним. Він знав свій кінцевий результат і розумів, що добровільно котиться у прірву. Йому не було, що втрачати. Натомість він міг отримати те, що йому так не вистачало. Це стало головною метою його існування. Тільки це не давало йому остаточно втопитися у власній темряві. А смерть була набагато підступнішою. Неспішно затягувала у своє болото. З кожною новою помилкою все глибше і глибше. Лиш зрідка давала ковток свіжого повітря, а потім поглинала ще більше.

— Ось і не лізь до неї. Якщо дізнаюся, що ти щось задумав, Пекло здасться тобі Раєм.

Дурні та безглузді погрози. Знав би той, як йому байдуже. Ще одне правило — не можна залякати того, хто нічим не дорожить і нічого не боїться. Але зараз йому не варто було демонструвати свою істину сутність. Це могло б ускладнити виконання плану.

— Сумніваюся. А ось зникнути з її життя я не можу. Ще не закінчив справи. Мені знадобиться ще кілька днів. До того ж я нічого не порушував і не порушую.

— Що за справи?

— Звичайна перевірка людей. У це містечко давно ніхто не навідувався, а останнім часом тут зріс рівень злочинності. Треба поставити декілька демонічних тавр, — відмахнувся той і примружився. — І я ж не можу просто зникнути. Ти знаєш, що так не робиться. Ми повинні плавно увійти в життя людей, злитись з їхнім світом і плавно вийти. Мені цікаво, а що ти з нею робитимеш?

— Те, що повинен, — холодно відповів другий.

— Оууу, як грізно! Зазвичай після цієї фрази хтось помирає. Але це не у твоєму стилі. Брудну роботу зазвичай роблять ті, хто схожі на мене. Тому спитаю ще раз. Що з нею робитимуть далі? Таке сталося вперше. Цікавий випадок.

— Це тебе не стосується. Даю тобі кілька днів, щоб забратися від неї. Я стежу за тобою. Не варто робити дурниць. — Після цих слів хлопець зник.

— Взаємно, — тихо додав той у темряву. Коли залишився один, посміхнувся: — Ти навіть не уявляєш, що я задумав. А коли зрозумієш, то буде надто пізно.

Вітер промайнув по вулиці. Волосся впало на чоло хлопця. Він поправив каштанові пасма і попрямував до машини. Йому не терпілося повернутися до неї, хоч він і ненавидів її найбільше у світі. Їй дісталось те, що відібрали у нього. Лише спогади про цю дівчину викликали у нього суперечливі емоції.