Розділ 2.2

— Гей! Що тут відбувається? — збоку пролунав чоловічий голос.

Увімкнулося світло. Заплющила очі, а потім повернулася на звук.

З кухні з’явилось величезне, м’язисте тіло, вкрите татуюваннями з ніг до голови. Я, не роздумуючи, збігла сходами і кинулася в його обійми.

— Хенк, — радісно прошепотіла.

— Тихіше, дівчинко. — Міцні руки погладили мене по голові, а на душі одразу стало тепліше.

Він завжди мене захищав. З ним не було жодної небезпеки, всі страхи вмить зникали, бо я була як за кам'яною стіною.

— Тут… — Я спробувала відсторонитися і вказати на незнайомця біля входу.

— Це наш гість, — відразу сказав він. — Вибач, що не попередив і налякав тебе.

Мене сильніше притиснули до себе. Я пригорнулась до рідних грудей, заплющила очі і спробувала привести себе в нормальний стан, хоч досі відчувала присутність хлопця позаду себе.

— Ти вся тремтиш, — констатував Здоровань, потім доторкнувся губами до мого чола. — І холодна. — Він важко зітхнув. — Так не піде.

Хенк скинув із себе джинсову куртку, оголюючи сильні руки, вкриті татуюваннями від пальців до плечей, і натягнув її мені на плечі.

— Пішли на кухню. З мене гаряче молоко. Заодно розповім тобі про нашого гостя. А ти… — він кивнув у його бік, — чекай нас тут.

Хенк потягнув мене за собою, посадив за стіл і почав ритися в холодильнику.

— Не думав, що ти так злякаєшся. — Він дістав молоко і почухав бороду. — Я писав тобі, але ти, мабуть, не бачила моє повідомлення.

Я заперечливо махнула головою і міцніше обхопила себе руками: мені досі було холодно.

— Хто це? — тремтячим голосом запитала я, вказавши у бік кухонних дверей.

— Ти не повіриш. — Він важко зітхнув, потім поставив грітися молоко і обернувся до мене. — Дорогою додому в мене спустилось колесо, а останню запаску я поставив ще минулого тижня. Ти ж знаєш, у яких місцях мені доводиться бувати. Там погано ловив зв'язок, навколо були одні зарості. Зрозумів, що треба якось вибиратись і пішов до головної дороги. Я простояв там близько двох годин, уявляєш? Замерз до смерті. Машину ж не залишиш, а пішки щонайменше години чотири йти. Мені вже почало здаватися, що це взагалі забуте Богом місце. Мене врятував Ітан. Запаски в нього не було, але він погодився підвезти мене. Ми розмовляли, і тут найцікавіше.

Мікрохвильовка подала писклявий сигнал, сповістивши нас про виконання роботи. Хенк дістав молоко, поставив його переді мною і сів навпроти, чухаючи щетину, на якій почалась проявлятись сивина. Час брав своє. 

— Я б у житті не повірив, якби мені сказали. — На його губах промайнула нервова усмішка, але вона швидко зникла, змінюючись якоюсь гіркотою в очах.

— І що тебе так здивувало? — Я обережно взяла склянку молока, намагаючись не розлити його через тремтіння рук, і зробила кілька маленьких ковтків.

Мені досі було незрозуміло, як це все пов'язано між собою.

— Уявляєш, він був знайомий з моєю сестрою.

Я мало не поперхнулася від почутого.

— Ніііі. — Хитнула головою.

Сама думка про це вже здавалася божевільною.

— У тебе немає родичів, — випалила я.

— На жаль, є. — Він важко зітхнув. — Це давня історія. Ти ж знаєш, що мій батько помер, коли я був дитиною, а мати кілька років тому. Хоча ми і так з нею не спілкувалися близько 19 років.

Хенк не любив зачіпати тему сім'ї. Ніколи не розповідав нічого конкретного, лише зрідка говорив щось поверхове. Наскільки я знала, його батько часто випивав і одного разу через це розбився на машині. Мати виховувала його одна, але у них, схоже, були не дуже теплі стосунки, якщо він ще в юності покинув рідну домівку і більше туди не повертався.

— Крім них, у мене ще була старша сестра.

Він глянув на двері, потім нахилився нижче і, понизивши голос, сказав:

— Тереза смерть батька перенесла важче за мене. Вона тоді була підлітком — найемоційніший період у житті. Вразлива, ексцентрична, неконтрольована. Для неї не існувало жодних правил та заборон. — Хенк похитав головою, ніби намагався відігнати непрохані спогади. — Зв'язалася з поганою компанією, пропадала десь з ранку до ночі, з’являлася п'яною, іноді під кайфом і заявляла, що її ніхто не розуміє. Щодня сварилася з матір'ю, а одного разу просто розвернулася і поїхала на байку з якимось наркоманом. Більше я її не бачив і нічого про неї не чув. Того дня вона померла в серці матері, а для мене лишилася дитячим спогадом, як і батько.

У його голосі чулася непідробна туга, якої не було навіть при згадках про батьків. Кімнату заповнила важка емоція скорботи. Може зовні Хенк і виглядав здоровою, накачаною горилою в татухах, але насправді був дуже чутливим і вразливим. Це я знала, як ніхто інший.

— Вона багато для тебе означала? — з жалем спитала я, простягаючи до нього руки.

— Мені здавалося, що Тереза любила мене і дбала, коли мама була не в змозі. Але якби це було правдою, вона хоча б спробувала зв'язатися зі мною за стільки років.

Від нього повіяло образою і жорсткістю, але це відразу змінилося почуттям провини.